Іван Петрович не любить давати інтерв’ю. Як сам якось сказав "прописне": за керівника повинні говорити не слова, а справи. І все ж початок осені, яка під впливом нового навчального року відбивається й на футбольній життєдіяльності, старт другого кола, дебют закарпатських команд у двох змаганнях на всеукраїнському рівні стали тим приводом, під "тиском" якого очільник ФФЗ погодився відповісти на кілька запитань нашого сайту.
– Іване Петровичу, погодьтеся, що в осінньому настрої щось є особливе. Він позначається й на футболі. Щодо обласних чемпіонату й першості: на краще чи на гірше?
– Є свої "плюси" та "мінуси". Скажімо, радий, що немає суддівських скандалів. Водночас турбує відсутність молоді, яка б поповнила корпус арбітрів. І ситуація ускладнюється тим, що й на всеукраїнському рівні існують ті ж проблеми, що й у нас. А присутність у вітчизняному футболі корупційної складової не дає можливості розвиватися, зокрема, і тим же суддям. Або ж стартувало друге коло в чемпіонаті й першості області. Радує висока результативність, відповідно це впливає на зацікавленість матчами уболівальників. І тут же доводиться говорити про відсутність належної конкуренції у вищій лізі, у Східній зоні першої ліги. Чи інша проблема: немає команд у цілому ряді провідних населених пунктів: Міжгір’ї, Воловці, Перечині, Сваляві. Ледь тримається футбол у Хусті, Тячеві тощо. На противагу цьому радує покращення матеріально-технічної бази. Зокрема, у Виноградові, Минаї, Ужгороді, Середньому, Бобовищі, що спонукатиме місцевих уболівальників більше йти на стадіон. А якщо підсумовувати сказане: є своє здобутки і втрати.
– До чого з останніх зарахували б виступ наших команд у другій лізі, у чемпіонаті й Кубку України серед аматорів?
– Ігри на всеукраїнському рівні – у чемпіонаті другої ліги "Минаю" і в чемпіонаті серед аматорів "Ужгорода" – показують, де ми є і що в нас іще багато роботи. Участь у Кубку аматорів "Вільхівців" і "Севлюша" став ланцюговою реакцією появи на професіональному рівні "Минаю". Уболівальникам значно цікавіше дивитися матчі, коли доводиться грати з найрізноманітнішими суперниками… А найголовніше – ми маємо команду на професіональному рівні. Це стимул і для вболівальників, і для футболістів. Без професіональної команди повноцінного прогресу футболу в області не буде. Утім, і аматорський футбол залишиться в краї основою футбольної культури. Без потічків великої гірської ріки не буває.
– Усе вищесказане дає Вам більше оптимізму чи песимізму?
– Був і залишаюся оптимістом, але сьогодні такі реалії, що це буде мій останній рік на посаді голови федерації. Я обирався на 4 роки, але внаслідок незрозумілих маніпуляцій з реорганізації у Федерації футболу України та в регіональних федераціях змінилися терміни перебування на посаді. І мені знову потрібно було обіймати посаду 3+4, тобто 7 років. Вважаю, що зміна керівника ФФЗ не завадить як закарпатському, так і загалом українському футболу. До речі, не один голова ФФУ не добув свій законний термін: усіх достроково зняли…
– Отакої! Іване Петровичу, вибачте: не обмовилися щодо свого рішення?
– Ні.
– Що так вплинуло?
– Предметніше розповім на найближчому засіданні виконкому. Якщо коротко, то причини, звичайно, є. Зокрема: я не маю довкола себе необхідної кількості однодумців і такого рівня тісної співпраці з Федерацією футболу України, якого прагну, будучи на посаді. Не додає оптимізму і втручання у футбол політичних думок та напрямків. Якими б "благими" не були такі втручання, але сам їх факт уже шкодить розвитку футболу.
– Чи означає сказане Вами, що плануєте взагалі піти з нього?
– На жаль, футбол є віддзеркаленням суспільства, і бажання однієї людини отримати результат замало. Хоч футбол жив до мене, є зі мною й житиме після. Питання: у якому контексті та форматі. Як піду з посади, то спочатку спробую сконцентрувати свої зусилля на розвитку дитячо-юнацького, а далі й професіонального футболу. Не заважатимуть і будуть результати – залишуся…
