Довідка прес – служби КСРФФ: Шугайло Сергій Миколайович, український футболіст та тренер, спортивний директор СК "Софія". За футбольним амплуа – півзахисник. Народився 18 червня 1984 року в селі Софіївська Борщагівка Києво – Святошинського району Київської області. Перший тренер – Віктор Грищенко. Вихованець ДЮСШ ЦСКА "Арсенал" Київ, випуск 2001 року.З 2002 по 2006 роки навчався та закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування (НУБІП). Ігрова кар’єра: ДЮСШ Арсенал Київ (1998 – 2001), "Софія" ("Еліта") Софіївська Борщагівка (1999 – 2005, 2009-2010, 2013 – 2021), НУБіП Київ (2003 – 2006), СК "Ворзель" (2006-2008), "Батьківщина" Київ (2008-2009), СФК "Сокіл" Михайлівка Рубежівка (2011-2012). В складі студентської команди НУБІП – дворазовий переможець чемпіонату Києва серед студентів (2005,2006).В складі СК "Ворзель" - неодноразовий призер вищої ліги чемпіонату Києво – Святошинського району, фіналіст кубка регіональних чемпіонів Київської області (2008). В складі "Сокола" - володар кубка Києво – Святошинського району 2011 року. В складі "Софії" чемпіон Києво – Святошинського району серед ветеранів (2019,2020), срібний та бронзовий призер чемпіонату Київської області серед ветеранів, переможець чемпіонату Київської області з футзалу серед ветеранів (2020), неодноразовий призер вищої ліги Києво – Святошинського району, переможець (2020) та неодноразовий призер чемпіонату Києво – Святошинського району з футзалу, переможець першої ліги чемпіонату міста Києва з футзалу (2019). Визнавався кращим нападником та півзахисником змагань в Києво – Святошинському районі. Тренерська кар’єра: "Альтіс" Копилів (2015-2018). Чемпіон та володар кубка Макарівського району. З 2018 року – спортивний директор СК "Софія" Софіївська Борщагівка. Член виконавчого комітету Києво – Святошинської районної федерації футболу.
- В минулому сезоні твоя команда дебютувала у вищій лізі чемпіонату Київської області. Наскільки важким виявився дебют, чи задоволений виступом?
- Ми довго йшли до цього, поступово прогресували. Два сезони поспіль ми посідали призові місця в сильному чемпіонаті Києво – Святошинського району. Після цього прийняли рішення піднятися на новий рівень – грати в чемпіонаті Київщини. Тим більше, що в Софіївській Борщагівці будується новий стадіон (він ось-ось має увійти в експлуатацію –прим.авт.). Приємно, що наш клуб, який вже більше десяти років змушений грати поза межами свого населеного пункту, нарешті зможе зіграти в домашніх стінах на очах рідної публіки.
- На якій стадії готовності зараз знаходиться стадіон і які проблеми заважають прискорити його відкриття?
- Я не володію інформацією на сто відсотків, але після того як восени відбулося офіційне відкриття стадіону, ми так і не змогли на ньому зіграти, бо виявилися певні технічні погрішності, і стадіон офіційно не був прийнятий в експлуатацію. Зараз відбувається усунення цих недоробок і після того, як комісія нашої ОТГ прийме ці роботи у підрядчика, маємо надію зіграти перший матч на новій арені. За нашими очікуваннями це має відбутися не раніше літа цього року.
- Можеш охарактеризувати новий стадіон за технічними параметрами? Що це буде за споруда, з якими функціями?
- Це буде багатофункціональний спортивний комплекс, який дозволятиме культивувати кілька видів спорту. Крім власне стадіону, буде ще спортивний зал, де можна буде займатися гімнастикою, різними видами боротьби тощо. Освітлення буде чи не найкращим на Київщині, стадіон матиме гарне, інформативне табло. Затишні трибуни зможуть вмістити до 250-300 глядачів. Розміри футбольного поля зі штучним покриттям будуть стандартні, дозволятимуть проведення матчів на рівні першої ліги України. До речі, перед нашою командою стоїть саме таке завдання – максимум. В наших планах – здобуття професійного статусу та вихід до першої ліги українського футболу.
- За чиї кошти цей комплекс збудовано? Хто став ініціатором цього проекту?
- Головним інвестором будівництва стала наша сільська рада. Стадіон збудовано за кошти місцевого бюджету. А подвижниками цього будівництва були всі покоління наших сільських спортсменів. Адже Софіївська Борщагівка здавна мала хороші спортивні традиції. І те, що ми довгі роки не мали власного стадіону, це була певна ганьба, пляма на репутації нашого села. Ініціативну групу, яка проштовхувала ідею побудови спортивного комплексу, очолював президент нашого спортивного клубу "Софія" Анатолій Іванович Лук’яненко.
- Ти згадав за хороші спортивні традиції. Розкажи, будь-ласка, про історію вашого спортивного клубу, адже, наприклад, для обласного футболу СК "Софія" - це така, свого роду, "темна конячка", про яку мало хто знає…
- Ну, ми вже не перший рік з’являємося на спортивних теренах Київщини. Наприклад, в сезоні 2019 року наша команда, складена з футболістів старше 35 року, – дворазовий чемпіон Києво – Святошинського району - стала срібним призером чемпіонату Київської області серед ветеранів. Також ми взяли участь в обласних футзальних змаганнях. А тепер дебютували у вищій лізі Київщини.
- Давай згадаємо історію вашого спортивного клубу? Хто з легендарних футбольних особистостей вносив свій внесок в розвиток футболу в Софіївській Борщагівці?
- Футбол в Софіївській Борщагівці існував ще багато років задовго до створення нашого клубу. Про це добре знають в нашому районі. Не одне покоління футболістів захищало кольори нашого села на районному рівні, починаючи з 1960-х років. А з утворенням КСРФФ футбольна команда з Софіївської Борщагівки була одним з лідерів Києво - Святошинського футболу. Першим головою районної федерації футболу став президент нашого футбольного клубу Володимир Прокопович Петровський – спортивний меценат та подвижник, який немало сил і власних коштів вклав у розвиток спорту в рідному селі. На початку 2000-х років команда "Софія" боролася за найвищі місця в районних змаганнях. Потім певний час команда переживала зміну поколінь, мала іншу назву - "Еліта", було омолодження складу, в команду прийшли 16-17-річні юнаки. Саме тоді відбувся й мій дебют в головній команді Софіївської Борщагівки. Років 5-6 після цього був період, коли ми не входили в число футбольних фаворитів району, а "бовталися" в нижчих лігах. Важливим кроком у розвитку футболу в нашому селі стало створення спортивного клубу "Софія", який був юридично зареєстрований в 2015 році. Пішли перші успіхи, зокрема, ми перемагали в розіграші кубка Києво – Святошинського району 2013 року, а в 2018 та 2019 роках займали призові місця (друге та третє) у вищій лізі нашого району. Були успіхи і в футзалі, який ми з задоволенням культивуємо. Зокрема, в 2015 році були срібними призерами районної першості, а в минулому сезоні зробили "золотий" дубль – двома складами стали чемпіонами району у вищій та першій лігах. Президентом клубу є Анатолій Іванович Лук’яненко. Це людина, яка є історичною постаттю СК "Софія", вкладає душу і сили в розвиток спорту в нашому селі. Наш сьогоднішній рівень – це, в першу чергу, його заслуга.
- Розкажи про твій особистий шлях в команді – від юніора до спортивного директора…
- Вперше я зіграв за нашу команду у віці 15 років, будучи учнем 9 класу. Виходить, що вже пройшов 21 рік з часу мого дебюту. Багато кого хочеться згадати. Серед "легенд" нашого клубу, в першу чергу, хочеться згадати Миколу Федоренка, який і зараз входить в число керівників та тренерського штабу команди, центрального захисника Ігоря Майстренка, наших "суперветеранів" - колишнього голову сільської ради Анатолія Ковінченка, Петра Капліна, якого можна назвати одним із засновників футбольного руху в селі. Останні двоє грали в футбол у Софіївській Борщагівці задовго до створення Києво – Святошинської ліги. В історичному літописі сільського футболу також виділяються прізвища братів Шевелів, Олексія Шупика, Олександра Соломка, Віктора Торгонія, Дмитра Плотка. Окремо варто згадати Василя Івановича Буханенка (мав прізвисько "Горяка"), який після ігрової кар’єри багато років очолював сільську команду в якості тренера. У воротах грав легендарний дядя Саша Мосійчук. З більш молодого покоління – Віктор Рудь, Анатолій Куявський, Віктор Іванченко, Віталій Турченко, Анатолій Сошенський, мої однокласники Олександр Слободенюк, Анатолій Приходько. За нашу команду грало багато цікавих футбольних особистостей. Наприклад, нинішній арбітр української Прем’єр – ліги Володимир Новохатній, відомий футболіст Артем Мостовий, нинішній тренерський дует клубу Анатолій Маткевич та Віктор Мельник.
- Давай згадаємо твій дебют в першій команді?
- Прийшов на стадіон подивитися матч районної першості. "Софія" мала грати з командою Хотова. Це був важливий поєдинок за вихід в фінальну частину чемпіонату. Перший матч в гостях завершився 2:2. Я був без форми, без спортивного взуття. Несподівано до мене підходить тренер нашої сільської команди Василь Іванович Буханенко і каже: "Сергію, а ти сьогодні в складі". Я чимдуж чкурнув до свого дому, за пару хвилин пробіг кілька кілометрів, взяв все необхідне і вийшов на поле в складі "Софії". Мені вдалося відзначитися голом вже на п’ятнадцятій хвилині матчу. Ми зіграли 1:1, тож мій гол став вирішальним у двоматчевому протистоянні. Це був 1999 рік. А вже наступного року було проведено перший чемпіонат під егідою КСРФФ. В "Софію" прийшло кілька хлопців з Вишневого. Серед них легендарний Олександр Уляницький ("Уля"), на жаль, нині – вже покійний. Я з ним грав у нападі в тій команді, яка за підсумками першого етапу вважалася чи не головним претендентом на перемогу в чемпіонаті, але на стадії "плей-офф" в чвертьфіналі поступилися "Білгороду". Вони привезли основний склад, який тоді був на перших ролях в чемпіонаті Київської області. Ми дали гідний бій, але все ж поступилися - 2:4.
- Наскільки мені відомо, в тебе є хороша футбольна школа. Ти був вихованцем ДЮСШ ЦСКА Київ, так?
- Я починав займатися футболом в футбольному клубі при заводі імені Івана Лепсе, спортивний комплекс "Металіст", пізніше – ФК "Київ". Потім цей клуб об’єднався з ФК "Сталь", і ми перейшли під прапори ФК "ЦСКА" (Київ). Серед моїх одноклубників, з якими я виходив на поле, були такі відомі футбольні особистості, як Іван Кривошеєнко, Олександр Романчук, Антон Ковалевський. Всі вони грали у вищій лізі чемпіонату України, а пізніше – стали учасниками нашого районного чемпіонату. А серед тих, хто опановував перші ази футболу разом зі мною, але не досяг професійного рівня, можна згадати відомих в нашому Києво – Святошинському районі футболістів та організаторів – Дмитра Погорілого та Максима Алексюка (обидва - Чабани), Романа Загорного (Вишневе).
- А ти взагалі є корінним жителем Софіївської Борщагівки?
- Так, народився тут, закінчив школу, починав грати в футбол теж на місцевому старому стадіоні, якого вже не існує…
- Що завадило пробитися в професійний футбол? Чи ти не ставив перед собою таку мету?
- Було таке бажання. Просто за мною не було такої людини, яка могла б допомогти побудувати професійну кар’єру. Або в тебе має бути вроджений талант, який дозволяв би бути на дві голови вище за інших, або ж твоєю кар’єрою має хтось займатися. На жаль, в мене такої людини (зараз їх називають футбольними агентами) не було.
- У тебе був шанс пробитися в професійний футбол?
- Коли я був студентом першого курсу Національного аграрного університету, після нашої гри з командою торгово – економічного ВУЗу, на стадіоні на Шулявці до мене підійшов тренер "Нафкому" Олег Федорчук і запропонував приєднатися до своєї команди. Але на той момент я тільки-но розпочав навчання в університеті, потрібно було вирішувати проблему зі службою в армії, тому я не пристав на його пропозицію.
- Виявляється ми з тобою навчалися в одному університеті. Там завжди була хороша футбольна команда та чудовий стадіон з відмінним газоном – одним з кращих в Києві…
- Під час мого навчання там дійсно була дуже сильна футбольна команда, яка двічі вигравала чемпіонат України серед студентів. Разом зі мною за ту команду грав Сергій Пономаренко, який довгий час був капітаном "Чайки", колишній гравець "Десни" Сергій Старенький, неодноразовий чемпіон Київщини Петро Дмитренко, відомі за виступами в Києво – Святошинській лізі Володимир Мялковський ("Софія") та Костянтин Плачков ("Чабани", "Гатне"), а тренерами були Зіновій Павлів та Микола Слободенюк.
- Тобто, серед твоїх спортивних регалій є два титули чемпіона України серед студентів. А які ще титули маєш?
- Неодноразово мав індивідуальні відзнаки в нашому районі. Був і кращим півзахисником, і кращим нападником. В складі СК "Ворзель" став срібним та бронзовим призером чемпіонату Києво – Святошинського району. В складі "Сокола" з Михайлівки Рубежівки вигравав кубок району. В складі "Софії" ставав чемпіоном району по футзалу, кілька разів був призером першості району в різних лігах.
- Якщо згадувати твою футбольну кар’єру в нашому районі, то в ній же була не тільки "Софія"…
- Так, три роки відіграв за чудовий колектив – СК "Ворзель" у вищій лізі нашого району. Та команда грала в якісний футбол, який приємно згадати. Добре організована, дружна, з класними виконавцями. Прикро, що так і не стали чемпіонами, хоча за грою, безсумнівно, заслуговували на це. Велика подяка президенту того клубу Віктору Смаризі, тренеру Валентину Лисову, а також Дмитру Корчанову та В’ячеславу Сіренку, які мене запросили в колектив, за можливість пограти в тій команді. Моїми партнерами були сильні футболісти, які грали через контроль м’яча. Приймали своїх суперників на шикарному стадіоні у Ворзелі з відмінним газоном. На наші матчі приходило багато вболівальників, які завжди дякували нам за красиву гру.
- Давай згадаємо твоїх партнерів по тій команді…
- В першу чергу, це мій друг по життю В’ячеслав Сіренко. А також Діма Горбаченко, Міша Войтович, Юра Перін, Рома Весельський, Віталік Ящук, Вітя Марченко, Денис Кулагін, Діма Штиблик, Олег Кифорук та інші.
- Яким був вплив тренера Валентина Петровича Лисова на твою гру?
- Я завжди намагався від кожного тренера взяти найкраще. Валентин Петрович – не виняток. Він по своєму бачив гру, вона приносила результат.
- За рахунок чого тій команді вдавалося демонструвати найкращі зразки районного футболу?
- Успішно поєднувалися хороша фізична готовність, командна гра на високих швидкостях і висока індивідуальна майстерність гравців. Тоді ще не було правила "один гравець – одна команда", і ворзельчанам вдавалося запрошувати в свій клуб хороших гравців з різних областей. Зокрема, з Новоград – Волинського приїжджала група футболістів, яка могла "зробити різницю" на футбольному полі. Я б не сказав, що ми багато разом тренувалися, але високий індивідуальний клас виконавців давався взнаки.
- Чого не вистачило тій команді, аби здобути титул чемпіона району?
- Думаю, що елементарно не вистачило везіння.
- Після "Ворзеля" ти транзитом через "Софію" перебрався в "Сокіл"…
- Так, я відіграв за команду з Михайлівки Рубежівки два сезони. Виграв разом з командою кубок Києво – Святошинського району. В "Соколі" підібрався дуже хороший колектив, у якому на головних ролях були колишні професіонали. Наприклад, Олег Мазуренко, Володимир Яланський, Ярослав Вишняк, Олександр Омельянов, а тренером вже тоді працював Олег Самченко.
- Цікаво, що ще в одній команді тебе дуже шанують і поважають, як тренера. Це – "Альтіс" з Копилова. Як ти там опинився?
- Можна сказати, що це був мій перший тренерський досвід. Я познайомився з їх президентом Олександром Ковчаком через київську "Бізнес – лігу". Він мене запросив допомогти в становленні команди його рідного селища, і я погодився. За чотири роки ми виграли майже все в Макарівському районі. Стали переможцями першої та вищої ліги, взяли безліч місцевих кубків. Своє бачення футболу я зміг втілити в життя в "Альтісі", виходячи з тих можливостей, які в мене там були.
- Яким є твоє тренерське кредо? Розкажи про ідеальний футбол від Шугайла – тренера?
- Якщо одним словом, то це "Ліверпуль" Юргена Клоппа. Вболіваю за цього тренера. Але я б сказав, що я більше не тренер, а менеджер. В наш час можна десь в тонкощах футболу не так розбиратися, але вміти психологічно налаштувати людей, вдало підібрати потрібних виконавців, і вони дадуть результат. Наприклад, в тому ж таки "Альтісі" мені вдавалося з тих гравців, що були в моєму розпорядженні, витискати максимум. Це була дружна, бойова команда, у хлопців горіли очі. За рахунок цього досягався результат.
- Зараз ти є членом виконавчого комітету Києво – Святошинської районної федерації футболу. До твоїх іпостасей гравця, менеджера, тренера додалася ще й роль управлінця, функціонера. Яким ти бачиш розвиток футболу в нашому регіоні?
- Я вважаю, що наша федерація проробила дуже велику роботу, мала невпинний прогрес і за двадцять років досягла рівня найкращої в Україні. Останнім часом аматорський футбол на порозі змін. Не всі з них мені подобаються. До правила "один гравець – одна команда" я ставлюся неоднозначно. З його впровадженням варто було піти на деякі компроміси щодо можливості гравців – аматорів грати хоча б за дві команди. Але загалом, це правильно і потрібно рухатися в цьому напрямку, просто варто це робити поступово і одночасно у всіх регіонах. Щодо розвитку футболу в нашому регіоні, то в мене є багато ідей. Двома словами не скажеш. Але для початку потрібно просто зрозуміти, що чекає наш футбол після адміністративної реформи. Як будуть сформовані нові громади, створені районні федерації. Зараз ходять різні розмови щодо майбутнього футболу в регіонах, скоріше б настала визначеність. Мені б хотілося, щоб Києво – Святошинська ліга була збережена. В якому вигляді – про це можна дискутувати.
- Що для цього потрібно?
- Любити і розвивати футбол, як це робила КСРФФ протягом двох десятиріч. Якщо ти робиш справедливо і грунтовно потрібну людям справу, то не важлива назва, а важливий зміст. Хай це буде чемпіонат громад чи чемпіонат району. Головне, зберегти дух, традиції і підхід до справи.
- Чи варто в майбутній умовній "Києво – Святошинській лізі" запрошувати команди з інших регіонів?
- Києво – Святошинський район щезне на картах, але він залишиться в наших душах. Нам по силах не тільки зберегти те, що маємо, а й розширити всі ці моменти, покращити їх. Я думаю, що ми рухаємося за правильним вектором, коли оголошуємо наш чемпіонат відкритим, беремо в лігу такі команди, як Іванковичі, Копилів та інші.
- Як ти оціниш створення "фарм-клубів" і можливість місцевим гравцям грати одночасно за першу і другу команди свого регіону?
- Я завжди про це говорив і відстоював цю ідею. Як на мене, це правильна практика. Місцева молодь повинна мати ігрову практику в "фарм-клубі" і в той же час залучатися до ігор перших команд, щоб набиратися досвіду поряд із бувалими гравцями. Це допоможе їм швидше зростати.
- Як ти оціниш перший сезон "Софії" у вищому класі обласного чемпіонату?
- Моя мета, як менеджера, щоб наша громада мала класну футбольну команду, щоб глядачі отримували естетичне задоволення від футболу, який ми демонструємо. Тому наше основне завдання – поставити командну гру, яка б відповідала цим критеріям. Ми підібрали відповідних гравців та тренерський штаб, який може виконати це завдання. В області зараз немає яскраво виражених лідерів, підібралися досить рівні команди. І серед них ми виглядали солідно, як для першого сезону. При певній долі везіння ми могли потрапити не тільки в першу шістку, а й навіть у трійку. Перемогли багатьох лідерів, але недобрали очки в матчах з рівними, а то й слабшими від нас, конкурентами. Провели перший сезон нестабільно, але намагалися грати в яскравий, видовищний футбол.
- Хто нині входить в тренерський штаб "Софії"?
- Це відомі українські футболісти, за плечима яких серйозна професійна кар’єра. Головним тренером є Анатолій Маткевич, а функції помічника виконує Віктор Мельник. Крім того, ми грунтовно займаємося розвитком футзалу. Наша команда бере участь в різноманітних турнірах. Досягнута домовленість, що футзальний напрямок буде очолювати В’ячеслав Листопад. За ветеранські команди відповідає Вадим Гордієнко.
- Які завдання стоять перед "Софією" в найближчому майбутньому? Яким ти бачиш вектор розвитку клубу?
- Є програма – максимум: через три роки грати в першій лізі українського професійного футболу. Я розумію, що це дуже амбітна мета, але вважаю, що потрібно її ставити.
- Я помітив, що "Софія" намагається розвивати футбол в усіх його проявах, бере участь у великій кількості турнірів, серед яких, крім, власне, великого футболу, є місце і для пляжного, і для міні – футболу, і футзалу. Це така клубна філософія?
- По-перше, в нас у команді до сорока футболістів. Всім потрібна ігрова практика. Хтось спеціалізується на великому футболі, хтось – на футзалі. У когось добре виходить грати в "супербол" (це формат 6 на 6). По-друге, ми хочемо гучно заявити про свій клуб в змаганнях різних форматів. Робимо ставку на масовість. Зараз ми вийшли у вищу лігу чемпіонату міста Києва з футзалу, де є досить високий змагальний рівень. Ми граємо у вищій лізі чемпіонату України в форматі 6 на 6. Представляємо наш район у вищій лізі обласного чемпіонату з футболу. Це якщо говорити про змагання вище районного рівня. В кожної команди свої завдання, але сталим залишається одне – популяризувати "Софію", робити якомога ширший розголос про наш клуб. Деякі гравці грають в кількох турнірах, але я б не сказав, що це надто великі навантаження. Нормальний ігровий цикл.
- Футзальна команда "Софія – Фітен" - це один з підрозділів вашого клубу?
- Так, ця команда виступає в чемпіонаті міста Києва серед команд вищої ліги. А фірма "Фітен" - це один з наших комерційних партнерів, яка нам допомогає. Це компанія, яка займається реалізацією продуктів здоров’я, зокрема, тейпів. Вона проводить семінари з правильного застосування тейпування. Я впевнений, що це дуже перспективний напрямок індустрії спортивної медицини.
- В минулому сезоні "Софія" здійснила переможний дубль в районному чемпіонаті з футзалу, досягнувши кращого результату в своїй історії. Це стало для тебе певною несподіванкою?
- Ми до цього планомірно йшли, роблячи акцент на розвитку футзалу. В попередньому сезоні нам трішки не пощастило, адже наша перша команда до останнього боролася за найвищі місця. Тому більшою несподіванкою для мене став успіх нашої другої команди. Це дійсно було, в певній мірі, сенсаційно. А щодо першої "Софії", то я вірив у її перспективи. Більше того, ми ставили завдання перемогти в турнірі і досягли цієї мети. Ми стабільно пройшли весь чемпіонат, який минулого року мав досить високий рівень учасників. П’ять команд в рівній мірі мали класний підбір виконавців і претендували на перше місце. Складові нашого успіху – це дружний колектив, міцний характер та бойове налаштування на гру.
- Як ти оціниш селекційну роботу в клубі? Які лінії потребують підсилення перед новим сезоном?
- Зараз при нашому бюджеті ідеалу досягти досить важко. Скажу так, ми на шляху до нього. Дійсно, у нас є позиції, які потребують підсилення. Є надія, що наша молодь додасть, якої в нас дуже багато. Але в майбутньому "Софія" буде робити ставку на підготовку власних вихованців. Кадрові питання будемо намагатися закривати за рахунок нашої молоді. Рухаємося в напрямку створення власної футбольної школи. З введенням в експлуатацію нашої нової спортивної бази вона запрацює на повну потужність. На жаль, в останні роки в зв’язку з відсутністю в нашому селі свого стадіону дитячо – юнацький футбол в Софіївській Борщагівці майже не розвивався. Я хочу, щоб на новому стадіоні всі діти, незалежно від рівня достатку чи таланту, мали змогу займатися безкоштовно. Буду робити для цього все можливе, адже в мене є певні побоювання, щоб новий стадіон не став чиїмось бізнес – проектом.
- Ваша майбутня дитячо - юнацька спортивна школа буде складовою частиною ГО СК "Софія"?
- Це буде дуже цікавий проект. Незвичайний і своєрідний. Це буде спортивна школа з акцентом на формування дітей, як особистостей. Будемо проводити освітницькі заходи з батьками щодо правильного харчування майбутніх спортсменів, здорового стилю життя. Це буде такий симбіоз виховання дітей і батьків, тому що професійний спорт потребує серйозних комплексних підходів, збалансованого навантаження з раннього дитинства. Дитина має на початковому рівні розвиватися гармонійно, уникати травм, які можуть позначитися на майбутній кар’єрі, а це можливо лише за збалансованого підходу до навантажень. На жаль, свого часу з нами так ніхто не займався. Через це було втрачено багато можливостей, багато талантів. В дитячо-юнацькому футболі мають працювати фахівці, які не є вузькими спеціалістами в питаннях тактики гри чи технічної оснащеності гравця, вони мають бути психологами, педагогами, розбиратися в базових аспектах здоров’я.
- Такий підхід – це твоє "ноу-хау"?
- Я б так не сказав. На заході це давно норма. Наприклад, в академії "Барселони". Там навіть слідкують за успішністю дитини в школі. І якщо вона кульгає, можуть відсторонити від тренування таких вихованців. Дитина може стати футболістом, а може й не стати. Але в будь-якому разі вона має бути особистістю, яка зможе себе реалізувати в цьому житті.
- Ти себе бачиш в майбутньому дитячо – юнацьким тренером?
- Я себе бачу в якості менеджера, який буде працювати з тренерами нашої майбутньої ДЮСШ, формувати команду та стиль її роботи. Керувати, направляти та ставити завдання. В мене є тренерська ліцензія, яка дає право працювати з аматорськими та дитячо – юнацькими командами. Але я не можу сказати, що процес її здобуття дав мені достатньо знань для того, щоб працювати тренером. Мені більше дало самостійне навчання, робота над собою. На мій погляд, ця система підготовки тренерських кадрів потребує переосмислення та нових форм, які б забезпечували вищий рівень кваліфікації та професіоналізму.
- Хто для тебе є взірцем футбольного тренера, на кого маєш рівнятися?
- Америки я не відкрию, якщо скажу, що це Хосеп Гвардіола. Можливо, дещо несподівано, але подобається як працює Джессі Марш в австрійському "Зальцбурзі". Це тренери, які постійно рухаються вперед, шукають нові підходи. Є такі тренери, як Жозе Моуріньо, який дійсно досяг неймовірних успіхів, але складається враження, що в якийсь момент він спинився і став "почивати на лаврах". А є наставники, які постійно в пошуку нових ідей, адже футбол не стоїть на місці, він розвивається. Ми бачимо, що на зміну іспанському стилю приходить англійський, за ним – німецький, італійський. Йде невпинний розвиток. Серед вітчизняних тренерів подобається робота Кононова, Григорчука, Вернидуба, Скрипника. Мені імпонує, коли тренер розуміє ресурс команди і використовує найкращі якості виконавців, які є у нього в розпорядженні, тобто дає найкращу ефективність своєї роботи.
- Хто був твоїм футбольним кумиром в дитинстві?
- Андрій Шевченко, Сергій Ребров. Все "Динамо" зразка 1998-1999 років. А серед іноземних виконавців – Алессандро Дель П’єро, Роберто Баджо, Зінедін Зідан. Багато було хороших гравців, які викликали моє захоплення.
- А хто тебе в хорошому змісті цього слова "заразив" футболом?
- Як це не дивно, я сам прийшов у футбол. Досить пізно почав ним цікавитись. А поштовхом став відомий матч ліги чемпіонів "Динамо" (Київ) – "Спартак" (Москва), коли підопічні Йожефа Сабо зробили 0:2 після першого тайму в 3:2 після фінального свистка. Ті голи Леоненка та Реброва, ті емоції переповненого стадіону. Після того матчу вирішив грати в футбол. Сам пішов і записався у секцію на вулиці Івана Лепсе, в Києві. Першим тренером був Віктор Миколайович Грищенко. Батьки навіть не знали протягом місяця, що я займаюся в секції.
- На якому першому великому футболі ти побував у ролі глядача?
- Це був фінал кубка України між київським "Динамо" та львівськими "Карпатами" на "Олімпійському". 3:0 – перемогли "динамівці", а Андрій Шевченко забив красень – гол. Це був один з останніх його матчів за "Динамо" перед від’їздом у "Мілан".
- Розкажи щось кумедне з своєї багатої практики в якості гравця Києво – Святошинської ліги…
- Був момент у моїй молодості, коли я трішки займався різними видами симуляції. Ми грали з "Шпитьками" в Софіївці. Мені віддали передачу на хід, я уникнув офсайду, прокинув м’яча вперед. Побачивши перед собою виставлену ногу суперника, який був від мене на відстані не менше одного метра, просто впав. Все так склалося, що арбітр повівся на моє падіння і поставив пенальті. Це була ще та симуляція! Нині соромно за той момент, особливо коли Андрій Семикін, мій нинішній одноклубник і друг, який тоді грав за "Шпитьки", згадує мені той "фокус".
- Хто придумав твоє футбольне прізвисько "Шуга"?
- Це повелося ще з дитинства, тому не пам’ятаю, хто так вперше мене назвав. Це звичайне скорочення мого прізвища для зручності на футбольному полі.
- В період твоєї футбольної юності у "Софії" була певна "дідівщина", адже у тій команді грали такі суворі персонажі, як Майстренко або Торгоній…
- Звісно, була. Але це дало мені змогу "загартувати" свій характер. Не приховуватиму, що тоді в мене були певні амбіції, які не йшли на користь команді. Інколи й футболку кидав, коли мене міняли. І з команди йшов спересердя. Багато речей тоді ще не розумів, дещо не подобалося, зокрема, як ми грали на той час. Бажаю нинішній молоді "включати голову" якомога раніше і робити правильні висновки.
- Тобі свого часу дорікали в зайвій індивідуальності на футбольному полі…
- Дозволяла технічна і фізична база підготовки бігати з м’ячем і нікому його не віддавати… (сміється – прим.авт.). Було таке, що за суботу – неділю доводилося грати по 6-7 матчів, і нічого – витримував…
- Як ти вважаєш, сучасне покоління слабше за твоє в фізичному плані?
- З першого погляду, здається, що так. З одного боку, ми весь свій вільний час проводили на футбольних полях, а не "сиділи" в гаджетах. І це робило нас в цілому сильнішими. Але з іншого боку, зараз є сучасні технології, які дають можливості тим юнакам, які цього хочуть, стати кращими футболістами, ніж ми.
- У "Софії" на першому плані командна гра чи індивідуальні можливості окремих виконавців?
- Це має бути в комплексі. Має бути і те, і те. Якщо хочеш досягати результату. Якщо брати рівень області, то у нашому складі є футболісти, яких можна назвати "зірковими", але в той же час ми сильні своєю командною грою та клубними традиціями.
- Що завадило "Софії" здобути такий омріяний титул кращої команди Києво – Святошинського району?
- Везіння не вистачало. Багато вирішальних матчів програли на останніх хвилинах. Часто спрацьовувало старе футбольне правило. Мали забивати, але пропускали в свої ворота. Я б не сказав, що ми були слабшими за чемпіонів, але кілька останніх років поспіль якоїсь крихти не вистачало.
- Я помітив, що у "Софії" є певний комплекс останніх хвилин. Навіть перемагаючи суперника, ви замість того, щоб спокійно "засушити" гру, продовжуєте йти вперед великими силами і часто створюєте собі проблеми…
- Глядачам подобається, а одним з наших основних завдань є видовищність. Ми хочемо поставити команді футбол, основним елементом якого є атака, голи та красиві комбінації. Саме з огляду на це, ми просимо наших гравців, щоб вони не припиняли йти вперед до фінального свистка. А глядачі мають можливість насолоджуватися такими діями на полі. Ми проти "автобусів" біля своїх воріт в будь-яких варіаціях. Це моя особиста футбольна філософія.
- За час своєї ігрової кар’єри ти переграв майже на всіх футбольних позиціях, навіть на воротарській. А яке твоє улюблене амплуа?
- На позиції "під нападниками". На кшталт Валентина Белькевича або Андреса Іньєсти. Звісно, порівнювати себе з ними я можу лише щодо схожості функції на полі, а не за майстерністю. Бо між ними і мною – провалля.
- Що для тебе футбол?
- Це невід’ємна частина мого життя, без якого я себе не мислю. Це емоції, це хороші знайомства, зустрічі з цікавими людьми. Рух вперед.
- Як твоя дружина ставиться до твого захоплення?
- З розумінням. Раніше їй було важче мене зрозуміти, але зараз я ставлюся толерантно до її хобі, а вона – до мого. Спільну мову знаходимо.
- Один час ти входив у число топ-арбітрів районного футболу. Чому це не мало свого продовження?
- На жаль, не вистачає часу. Не можу сказати, що мені не подобається працювати арбітром. Скоріше, навпаки. Але живу в умовах вічного дефіциту часу. Робота, родина, клуб. Потрібно було робити вибір, і я його зробив. Можливо, в майбутньому ще трапиться нагода попрацювати в якості арбітра.
- Я помітив, що твоє ставлення до роботи арбітра кардинально змінилося з часів початку твоєї ігрової кар’єри…
- Так, з роками я змінився. Навчився стримувати свої емоції. В молодості дозволяв собі суперечки з арбітрами. Але зараз можу вести з ними нормальний діалог. Не в останню чергу, через те, що розумію специфіку їх роботи з середини. Я б рекомендував кожному любителю посперечатися з арбітрами для початку вивчити правила гри, їх трактування, навчитися слухати протилежну думку. І вже тоді робити свої висновки.
- Такого важкого сезону, як 2020, в нашій практиці ще не було. Не в останню чергу, через коронавірус. Яка твоя думка щодо нього і можливості проведення матчів в епоху протиепідемічних заходів?
- Я працюю в сфері медицини, читаю багато літератури з цього приводу. Моя думка, що це не так страшно для спорту, як нам це підносять. Через новизну хвороби люди, відповідальні за рішення, перестраховуються і вводять всі ці обмеження. Займатися спортом на відкритому повітрі - це майже безпечно з точки зору поширення коронавірусу. Є значно небезпечніші хвороби, які дійсно є більшою проблемою для здоров’я нації. Але вони не на такому слуху, як ця "модна болячка".
- У "Софії" є чудова команда ветеранів, яка кілька років є "законодавцем мод" на районному рівні і однією з найсильніших в області. Ти є одним із стрижневих виконавців цього колективу…
- Керує командою ветеранів Вадим Гордієнко. Завдання у всіх турнірах у нас максимальні. Мені дуже приємно, що ми вже кілька років представляємо наш район в обласних змаганнях ветеранів. Ставали срібними та бронзовими призерами, перемагали в обласних змаганнях з футзалу. Намагаємося залучати в обласних турнірах гравців з різних куточків нашого району. З Гатного, Шпитьок, Михайлівської Рубежівки. Ми давно знайомі, і з радістю об’єднуємося під прапорами "Софії" для успішної презентації Києво – Святошинського району на полях Київської області. А з часом вийдемо й на всеукраїнський рівень.
