35-річний уродженець Івано-Франківщини Ігор Ощипко, який свого часу захищав кольори національної збірної України, донецького "Шахтаря", львівських "Карпат" і низки інших українських та закордонних футбольних клубів, на цьогорічному, вже 22-му за ліком, Меморіалі Ернеста Юста грає за підмонастирський "Фенікс-Стефано".
У перерві між тренуваннями він поспілкувався з інформаційним центром Львівської Асоціації футболу.
– Ігорю, привіт! Розкажи, хто запросив Тебе в колектив із Підмонастиря?
– Наставник "феніксів" Андрій Андрійович Чіх хотів бачити мене в команді. Ми з ним у хороших відносинах, разом були у "Львові". Плюс у "Феніксі-Стефано" є Максим Фещук, з яким підтримуємо зв'язок. Мені зробили операцію на коліні, два роки я не грав. Тренував закарпатський "Минай", з яким за обопільною згодою сторін припинив співпрацю.
Хочеться ще побігати. Однозначно прагну залишитися у футболі, адже для мене це вже більше, ніж просто спорт. Якщо здоров'я дозволить, допоможу підмонастирцям на футбольних полях. В іншому випадку думатиму про тренерську діяльність.
– Ти вже взяв участь у двох матчах Меморіалу Ернеста Юста. Які враження в Тебе від цього масштабного товариського турніру?
– Вперше беру в ньому участь. Тут змагається чимало команд, які горять бажанням вигравати кожну гру. Не знаєш, чого чекати від того чи іншого суперника. Тим і цікаві такі змагання. От у попередній зустрічі зі "Стартом" із Розворян ми впродовж двох таймів переважали опонентів, але не змогли забити, пропустили гол і поступилися 0:1.
Я відіграв на позиціях опорного й центрального захисника. Це моя стихія. Загалом мені без різниці, де саме на футбольному полі грати. Якщо тренер захоче поставити в передній лінії, гратиму попереду.
– Більшість поєдинків Меморіалу Юста відбуваються взимку. А зима – не надто лагідна пора року: морози, снігопади... Наскільки Тобі комфортно грати за таких умов?
– Мені більше подобається грати у футбол, коли падає дощ або сніг, аніж, наприклад, у спеку. Тому можна сказати, що Меморіал Ернеста Юста відбувається в мою погоду (посміхається – ред.).
– Чи спостерігав Ти раніше за перипетіями у футболі Львівщини?
– Знаю, що чемпіонат Львівської області один із найсильніших у нашій країні. Я був на деяких його матчах. Тут грає чимало моїх друзів і знайомих, є амбітні, сильні за підбором виконавців команди. Вони можуть дати серйозний бій колективам Другої чи навіть Першої ліги України. Свідченням цього, для прикладу, є нещодавня мирова 2:2 у спарингу чинного чемпіона Львівщини – "Юності" з Верхньої/Нижньої Білок і луцької "Волині".
– З 2008-го до 2013-го року Ти захищав кольори львівських "Карпат". Чим пам'ятний для Тебе цей період?
– Я живу у Львові, в мене дружина зі Львова, виховуємо у Львові дітей. Мені комфортно в цьому місті, де живуть привітні люди, я люблю Львів. У місті Лева одні з найкращих в Україні футбольних фанатів, які до останнього підтримували і завжди за нас переживали.
Впевнений: якби в "Карпатах" зараз була команда, яка б давала гідний результат, то вболівальники би повернулися на трибуни. Було боляче спостерігати за тим, як останнім часом "Карпати" йшли на спад...
– Чи хотів би Ти ще спробувати себе в якості гравця на професіональному рівні?
– Звісно, таке бажання в мене є. Але потрібно розуміти, чи дозволить це зробити стан здоров'я. З роками, тим паче після багатьох операцій, не стає легше у фізичному плані. Одного досвіду замало, аби тягатися з молодими на професіональному рівні.
