23-річний універсал зазнав особливо важкої травми ще в прем’єрній зустрічі цьогорічного сезону і відтоді залишається поза турнірними баталіями.
- Що сталося в тому злощасному квітневому матчі з "Любомиром", Ярославе? — запитую хавбека "Межигір’я".
— Звичайний ігровий епізод. Жорсткий стик, накладка, страшний біль, розуміння — ще підсвідоме — того, що травма має бути складною.
— Суперник вибачився?
— Гадаю, він і досі не знає, що зі мною трапилося насправді — хлопчак, який щойно почав грати в турнірах аматорів… Та й особливої його вини не було, я сам винен, адже зіграв і справді необережно.
— Який діагноз поставили медики?
— Розрив передньої хрестоподібної зв’язки. Прооперували, наклали шину, ще за два-три тижні зняли її і проінструктували, як жити далі. Час од часу консультуюся з лікарями, очікую моменту, коли зможу, нарешті, поступово розробляти та навантажувати ногу.
— Тобі пояснили, коли можна буде поновити заняття?
— Спеціалізовані — не раніш як за півроку. Після чотиримісячного лікування маю пройти ретельне обстеження, тоді будуть нові рекомендації — уже з урахуванням особливостей реабілітаційного процесу.
— Ти, якщо не помиляюся, згурівський…
— Саме так. Там і долучився до футболу. Мій перший тренер — Сергій Анатолійович Довгий.
— Дивовижно, проте ти спробував сили, і доволі успішно, здається, в усіх польових амплуа…
— Так, але починав як захисник і більшу частину змагальної кар’єри відіграв на позиції центрального в обороні. У Згурівці — останнім захисником, оскільки тоді про лінійну систему захисту й мови не було, а зонний принцип оборони спробував уже в київському "Локомотиві", під опікою Сергія Кучеренка та Віктора Яїчника. До слова, саме на позиції центрального оборонця я став переможцем Меморіалу Кирсанова в складі "Локомотива" і навіть отримав спеціальний приз найкращого гравця турніру.
— А хто задіяв Ярослава Важкого в передніх тактичних ланках?
— Центрального напівоборонця я вперше зіграв у Анатолія Павловича Пісковця, коли виступав у ФК "Обухів". А вже наступного року, виступаючи за козинський "Кристал", устиг чимало пограти і в середині поля, і навіть у нападі. Пригадую, "Любомиру" — таки справді особлива для мене ця команда! — забив у Вишневому три м’ячі ще до перерви.
— Після розвалу "Кристала" ти долучився до "Межигір’я"…
— Мені в Нових Петрівцях неабияк сподобалося. Колектив хороший, дружний, на тренуваннях було цікаво, без якогось напрягу в психологічних аспектах… Шкода, що так сталося, бо дуже кортіло грати і таки досягти чогось в аматорах. Я знудьгувався за футболом, оце Мундіаль виручив, бодай трохи настрій підняв. Старався не пропускати телетрансляцій, чимало цікавого та пізнавального для себе відзначив.
— Хочеш повернутися до гри? Не шкодуєш тепер, коли стільки місяців лікуєшся, що взагалі вибрав футбол?
— Ні, не шкодую. Грати — дуже хочу і вірю, що все складеться добре. Колись ми виходили на поле вдвох із братом Іваном, старшим од мене на два роки. Але він закінчив з футболом після важкої травми. Тепер я маю довершити нашу спільну справу вже за двох.
