Не знаю іншого такого футбольного місяця для Закарпаття, як лютий. Особливо останній виявився щедрим на арбітрів-іменинників. Принаймні за винятком Андрія Гаваші, усі інші – повнокровні служителі Феміди шкіряного м’яча: Олександр Теметєв, Валерій Онуфер, Віктор Дуло, Василь Козик, Петро Милян… І – хто його теж не знає – Йосип Шитєв! Сьогодні він має "круглі" 60 років.
– Людвиковичу, яким себе пам’ятаєте років 50 тому?
– Щонайменше молодим, таким, що дуже любив футбол. Із 6 років почав займатися в Карла Олага, який працював тренером в ужгородській "Верховині". А взагалі за обласною державною адміністрацією була така собі заглибина зі спортивним майданчиком. На ньому й ганяли м’яча.
– У ті часи футбол дуже відрізнявся від теперішнього?
– Був більше технічним, а тепер – переважно силовий.
– Яка "сила" залишила вас у в обласному футболі?
– Це трапилося 1985 року. Мабуть, усе сталося справді випадково. На той час голова комітету арбітрів Ужгорода Михайло Митровський запропонував спробувати себе в суддівстві. Ось перша гра й відбулася 8 травня. Як тепер пам’ятаю: "Тиса" (Буштино) – "Металіст" (Іршава). Тоді значно важче "обслуговувалося". "Познайомився" з багатьма відомими футболістами.
– І як реагували на їхні закиди стосовно арбітрів?
– Намагався не звертати уваги, а просто судити так, як це бачив на полі.
– Найголовніший період зі свистком чи прапорцем припав на…
– …1986 – 1990 роки, коли допомагав на лінії в другій "союзній" лізі. Тоді налітався багато.
– Найпам’ятніша гра – …
– …"Нива" (Вінниця) – "Кривбас" (Кривий Ріг). Допомагав Степанові Селменському з Матвієм Бобалем-старшим. 1:0 на користь господарів. На 81 хвилині заміна в гостей. Гравець, який виходив на поле, мене запитав: "Товаришу суддя, заб’ю сьогодні"? Я відповів, що два голи. І той футболіст дійсно забив! На 83 і 85 хвилинах, а "Кривбас" виграв із рахунком 2:1.
– Крім "союзного" чемпіонату, які змагання ще по-особливому викликають приємні спомини?
– 1973 року в Ташкенті з Матвієм Бобалем-старшим були учасниками фіналу "Шкіряного м’яча". Окрім усього запам’ятав ще й місцевий ринок, де за 3 копійки можна було купити велике гроно винограду. Привезли додому також великі й смачні кавуни.
– А "найсмачніший" турнір, який Ви організовуєте, – Валерія Онуфера?
– Так. Особливо запам’яталися перші з них, які розпочинав з Ігорем Гарлачем-старшим. Тоді брали участь по 40 команд. Довелося змагання "розтягувати" на 3-4 дні.
– Якби вам дали приблизно стільки ж часу на роздуми, чи переписали б власну життєву історію…
– Дещо змінив би. Наприклад, не пішов би грати за ветеранів, не отримав би травму. Тоді б мав іншу, більш вагому кар’єру в суддівстві.
– Який ще зробили для себе життєвий висновок за 60 років?
– Дуже важливо бути чесним і порядним.
– Чим найбільше пишаєтеся?
– Тим, що маю двох дітей і шестеро онуків, із якими збираємося разом на дні народження.
– Ні про що не жалкуєте?
– Усе – уже в минулому. А за ним не жалкують.
– Якусь особисту мрію хотіли б здійснити?
– Потрапити на матч "Барселони" в Іспанію та на поєдинок "Баварії" в Німеччину.
