У сьогоднішній розмові тренер ФК "Полісся" (Городниця) Микола Подранний поділився своїм баченням футболу, а також розповів про амбіції "Полісся" й розвиток дитячо-юнацького футболу в області.
За плечима Миколи Подранного тренерська кар’єра в: ФК "Арсенал" (Житомир), МФК "Житомир", ФК "Хіммаш" (Коростень), ФК "Арсенал" (Сінгури). З 2012 року Микола Володимирович почав працювати з ФК "Полісся" (Городниця). Також Микола Подранний тренує команду ДЮСШ "Полісся" 2005 року та є арбітром Екстра-Ліги.
Читайте также: "Полесье" (Городница) - чемпион Житомирской области
– Ваше перше знайомство із ФК "Полісся" (Городниця).
– Це був 2012 рік, на одне з моїх тренувань у ДЮСШ "Полісся" прийшов представник ФК "Полісся" (Горниця) та запропонував стати частиною команди. Ми поспілкувалися, я розповів як бачу свій прихід: перспективи, завдання. Прийшов у цей колектив не сам, адже працюю з молоддю, яка довіряє, вірить, готова піти за мною та допомогти у вирішенні поставлених завдань.
Перед "Поліссям" (Городниця) були етапи в ФК "Арсенал" (Житомир), у якому працював із Володимиром Ткачем – людина, яка дала першу можливість реалізувати себе на тренерському містку. Далі були МФК "Житомир", ФК Хіммаш" (Коростень) та ФК "Арсенал" (Сінгури).
На мою думку, тодішній МФК – одна із кращих команд в Житомирі, яка мала великі перспективи й могла показувати результати. У МФК вистачало зірок – Борис Бутханов, Руслан Соболевський, Юрій Романов. Намагалися створити команду Другої ліги. Проте після тріумфу в Кубку області, якого Житомир не бачив 11 років, мені подякували за роботу й сказали, що далі команда буде працювати під проводом іншого тренера.
Для мене це бува важкий період. На той момент "підставив плече" Ісхат Юрійович Хошаба, який запросив допомогти коростенському "Хімманшу". Протягом трьох років допомагав колективу. У "Хіммаші" була не сольна праця – це був тандем із Анатолієм Довгалюком.
Проте хотілося працювати над своїм проектом. І така можливість з’явилася – на той момент мої друзі, меценати – Олександр Матвійчук й Олег Левченко вирішили створити амбіційний колектив, у який я прийшов із рядом молодих, амбітних гравців. Розпочали ми з перемоги в першій лізі області. У 2011-му вже грали у вишці й заявились на аматорів. Були розмови й за Друга лігу, але, на жаль, знову таки не склалося.
– У 2012 році "Полісся" (Городниця) – срібний призери чемпіонату, в 2013-му золотий, 2016-й – срібний, 2017-й – знову золото. Поділіться секретом успіху: як протягом стількох років вдається бути в лідерах?
– Все просто – колективна робота. Завдяки керівництву – президенту команди Валерію Кірієнку, Петру Марчуку, Івану Онищуку й Віктору Мельнику – яке дає можливість працювати, втілювати задуми, та футболістам, які вірять в мене.
Якщо якась ланка не допрацьовує, то результату може й не бути. Керівництво клубу створило чудові умови для футболу в селищі Городниця: прекрасна база, умови, стадіон, роздягальні.
– Як готувались до футбольного сезону 2017?
– Скажу відверто: як такої підготовки не вийшло. Фактично почали грати з листа.
– У сезоні 2017 стартували із погромів – виїзні перемоги над "Будівельником" – 3:1, "Бердичівом" – 4:1 та домашнє "знущання" над "Малом" – 6:0. Проте не склалося із дебютантом чемпіонату – ФК "Полісся" (Ставки) – одна поразка та одна нічия.
– У першому колі поступилися через прикру помилку, яку ФК "Полісся" (Ставки) не пробачив. А матч відповідь мав стратегічне значення – гра за медалі. По двом матчам "Полісся" (Городниця) не виглядали командою, яка б мала програти, але за помилки треба платити. Всі фахівці, любителі футболу говорили, що це були поєдинки клубів, які вже переросли обласний рівень.
– Можливо вже налаштовуєтесь на Поліське дербі за Суперкубок?
– Про Суперкубок не задумувались, адже ще ейфорія від чемпіонства.
– Чи плануєте заявитися в чемпіонат України, враховуючи реформи в українському футболі?
– Звичайно хочеться зробити крок вперед. "Полісся" (Городниця) – амбіційний колектив. Як будуть розвиватися події побачимо трохи пізніше. Такі реформи потрібні в нашому футболі.
– Як вдається розриватися на три фронти – чемпіонат, ДЮСШ "Полісся" і Екстра-Ліга?
– Трохи важко. Хотів би подякувати своїй сім’ї, яка завжди підтримує мене. Мене фактично не буває вдома. Я багато подорожую, багато бачу в тій самій Екстра-Лізі.
Звичайно часу обмаль, але мій особистий розвиток без щоденної праці неможливий. Намагаюсь передати свою думки, ідеї, напрацювання на полі дорослим футболістам та діткам, які лише починають у футболі.
В області відроджується футбол. І я кажу своїм юнакам, що можливо, чорна смуга на нас закінчиться і дійдемо до дорослої команди. Більш-менш стабілізувалася ситуації й пішов рух до зміну ДЮФЛ області. Дуже добре, що є вища ліга, бо це стимул, орієнтир для першої. З таким підходом мають прийти кращі часи для дитячо-юнацького футболу. Якщо хочемо говорити про завтра – сьогодні маємо говорити про дітей.
– Область, ДЮСШ "Полісся" та футзал. Можливо й у чемпіонаті області серед жінок Вас побачимо?
– Чесно кажучи, часу для футболісток не вистачає. У подальшому все можливе. Поки не задумувався про це.
– Як оціните цьогорічний сезон.
– Сезон 2017 насичений, багатий на емоції. Дійшли до півфіналу Кубку, взяли золото. На жаль, у матчі зі "Звягелем" допустили ряд грубих помилок, які все перевернули з ніг на голову. Всі чекали на вихід "Полісся" у фінал. Кубок – це наш цьогорічний прокол, вже нічого не зміниш. Якийсь парадокс: коли виграємо чемпіонат, то програємо Кубок, а коли здобуваємо Кубок, то залишаємось без золота чемпіонату.
Перемогли в чемпіонаті, завдячуючи керівництву, яке дає можливість мені, як тренеру та гравцям, як футболісту реалізуватися в цьому проекті.
Після першого кола багато людей нас покинуло. Хтось побіг за кращими умовами, але ми нікого не засуджуємо та всім дякуємо. Завдяки роботі тих, хто залишився й самовіддачі керівництва клубу вдалося зберегти лідерські позиції – кожен робив свою справу.
Хочу подякувати своїм футболістам, які в цьому році були такі різні: починали потужним колективом, а в міжсезонні втратили 60 % команди. Проте прийшли нові люди – хлопці 1998-1999 років, які успішно влилися в "Полісся". Скажу, що ця команда, при умові подальшої праці, здатна на багато більше. За шість років вже можна подивитися назад – срібні нагороди, два золота, Кубок області та фіналісти Кубку.
Всі перемоги завдяки вболівальникам і людям, які завжди підтримували, дзвонили, переживали та їздили з нами на виїзд. Дякую всім за цей чудовий сезон!
