Чинний володар Кубка Львівської області, учасник аматорської першості України соснівський "Рочин" розпочав підготовку до весняної частини сезону. "Рочинці" вже провели 2 спаринги, розписавши мирову 2:2 з дублерами львівських "Карпат" і розгромивши учасника Третьої ліги Львівщини – "Старт" із Розворян Золочівського району (7:0).
Наставник колективу зі Соснівки Володимир Підкіпняк дав розгорнуте інтерв'ю одному з футбольних сайтів України, поділившись власними поглядами на аматорський та професійний футбол і розповівши про стратегію розвитку "Рочина".
Про гравців "Рочина"
– Пане Володимире, минулий рік видався досить удалим для Вашого клубу. Вітаємо Вас зі здобуттям Кубка Львівщини, з тим, що "Рочин" став бронзовим призером чемпіонату України серед аматорів і зі здобутками ваших молодих талантів. До речі, щодо останніх. Розкажіть, де саме шукаєте молодих і перспективних футболістів?
– У нас фактично новостворений клуб. Він доволі часто змінював свою назву (з "Гірника" на "Рочин", наприклад). В аматорському футболі ми з 2015-го року. Наша команда брала участь у Кубку України і нам поталанило вже з першого разу його виграти.
Щодо молодих перспективних кадрів, хочеться, звичайно, щоби вони були здебільшого з нашого регіону. Оскільки ми лише розпочинаємо будувати структуру клубу, то основний кістяк, на мою думку, повинен формуватися саме з наших молодих вихованців.
– Який наразі середній вік гравців у клубі?
– Середній вік… тяжко сказати. Торік я ще вираховував середній вік, але цього року я свідомо такого не робив у зв'язку з тим, що d нас була плинність кадрів на проміжному етапі. Хоча, варто зауважити, в нас є декілька вікових гравців, яких ми спеціально залишили, аби вони змогли передати свій досвід молодим гравцям. І взагалі, як казав і В’ячеслав Грозний, і Мирон Маркевич: "Ми в паспорти футболістів не заглядаємо". Стараємося давати шанс усім, хто є в нашому клубі.
Щодо молодих талантів, зокрема відзначу Максима Соляника, 2001-го року народження. Хлопець із Червонограда, здібний. Зрозуміло, що в сучасному світі недостатньо просто мати талант, його ще треба розвивати. Проте у Максима є все для цього. Ще з молодих гравців виокремлю Юрія Мартиняка, також 2001-го року народження. Він є вихованцем винниківського футболу.
Зараз не можу сказати зі стовідсотковою впевненістю, що Юра і надалі залишатиметься з нами, адже цей футболіст збирається на перегляд до ФК "Львів". Нещодавно ми зустрічалися з головним тренером U-19 львівського футбольного клубу, адже разом їздили на ліцензію до Києва. І він висловив бажання запросити Юрія на перегляд.
– Змінити клуб – безпосередня ініціатива самого футболіста? Як ставиться тренерський штаб і керівництво до того, що молоді та перспективні гравці мають амбіції щодо професійного футболу? Дехто, можливо, вважає гру в аматорському клубі лише проміжним етапом і не бажає затримуватися тут надовго? Адже схоже ставлення ми можемо спостерігати й у професійному футболі. До прикладу, в "Карпатах" зараз серйозна ротація складу, і деякі їхні молоді таланти, як-от Мар'ян Швед, висловилися, що вони взагалі зараз бачать себе за кордоном. Але чи варто відпускати перспективних гравців у такій кількості, жертвуючи розвитком регіонального футболу?
– Я з 2012-го року очолюю "Рочин" як головний тренер. Можу сказати, що наші гравці аж ніяк не є низького класу, проте раніше про них не дуже хтось знав. А прийшовши у "Рочин", вони стали досить популярними і почали користуватися великим попитом в інших командах. Їх хотів отримати не один клуб. Я свідомо не стану цьому перешкоджати. Не хочу зараз називати прізвищ, але є деякі виконавці, які зараз поїхали на перегляд до Другої ліги України.
Я тільки радітиму, якщо їм там буде комфортніше та зручніше, допоки ми їм не можемо дати те, що інші клуби. Наприклад, у нас є вихованець Микола Буй, який декілька років тому перейшов до винниківського "Руху". Він із аматорського рівня зумів одразу перейти на професійний. Зараз Микола грає досить успішно, і мені приємно, що він колись був гравцем нашого клубу.
Загалом я вважаю: якщо окремим гравцям пропонують підвищитися у класі, то це піде лише на користь українському футболу. Не всім, звичайно, надається такий шанс. Хтось змушений грати тут і розкриватися, а хтось чудово реалізовує себе за кордоном. Дуже приємно, що такі гравці нашого регіону, як Мар'ян Швед, є затребуваними у клубах високого рівня. Також не може не тішити, що наших хлопців викликають до збірної.
Це все – не втрати, а лише плюси. Нехай розвиваються там, де можуть і де їм пропонують. Іще й зважаючи на теперішню ситуацію в нашому футболі. До прикладу, цього року у нас формат лише із 12-ти команд у Прем'єр-лізі. Я читав інтерв'ю із В'ячеславом Грозним. Він і загалом переважна більшість схиляються до того, що значно цікавіше було би грати в розширеному форматі із 16-ти команд.
Про тренерське ремесло
– Але чи готова УПЛ до такого виклику? Чи зараз у нашого футболу такий же рівень, як був ще 7-8 років тому, коли ми входили до топ-15 найсильніших футбольних ліг? І в чому полягає головна проблема сучасного стану речей: у фінансуванні чи більше у внутрішній політиці клубів?
– Так, на жаль, ми ще зараз не готові. Я думаю, що проблема взагалі в політиці нашої країни. Економічна ситуація, яка зараз склалася в Україні, є дуже нестабільною. Вона торкнулася не лише всіх президентів клубів, але й усіх шанувальників футболу. Хочеться, щоби наші стадіони завжди були переповнені.
Хоча, до речі, в Італії, де один із найсильніших чемпіонатів у світі, раніше були переповнені стадіони за часів Карло Анчелотті і нашого Андрія Шевченка в "Мілані". А зараз у них також своєрідна криза – стадіони іноді можуть бути навіть напівпорожніми. Загалом у всій Європі зараз спостерігається невеликий футбольний спад у порівнянні з минулими роками. Хіба що АПЛ це не надто торкнулося.
– Той же Карло Анчелотті, тренуючи зараз "Наполі", може порівняти ту Серію А з теперішньою і з ностальгією згадувати минулі часи футбольного піднесення. Тобто Ви маєте на увазі, що якщо навіть топові чемпіонати переживають певну кризу, відповідно й Україну це не могло оминути?
– Так, звісно. Нас, на жаль, це не могло обійти стороною. І я Вам скажу більше: оскільки у Прем’єр-лізі таки затвердили 12 команд, то я думаю, що керівництво ФФУ також це все бачить і розуміє, що ми ще просто не готові грати в розширеному форматі. Напевно, у нас немає для цього стабільного фінансового підґрунтя, немає віри в завтрашній день. От скажімо, у Першій лізі України була харківська "Кобра", яку зняли вже через декілька турів після старту. Думаю, такого би хотіли уникнути в Прем'єр-лізі, тому і залишили 12 команд. Це поки що найлогічніше рішення.
– Напевно, це ще й для того, щоби запобігти зникненню професійних футбольних клубів. Ми пам'ятаємо ці темні плями в нашій футбольній історії, як-от зникнення "Металіста" чи "Дніпра" з футбольної карти України. А що вже говорити тоді про аматорський футбол?.. Можливо, Ви, будучи тренером, хотіли би менше непокоїтися через фінансові та бюрократичні питання, менше займатися саме адміністративною роботою і більше присвятити себе тактиці і загалом тому, чим безпосередньо має займатися тренер? Чи не забагато непотрібних формальностей звалилося на Вас як на тренера?
– До речі, хороше запитання. Тому що, на жаль, ми не можемо займатися винятково тренерською діяльністю у своїх клубах, як закордонні тренери. На нас покладено дуже багато і "нетренерської" роботи. Зрозуміло, що це не тільки на аматорському рівні так. Напевно, і в деяких професійних командах пов'язують одну функцію з іншою.
Мені особисто дуже подобається, як у Прем'єр-лізі себе називають тренери – "менеджери". Вони мають повністю сформований штаб, у них є помічники, тренери, які тренують команду, і ті, які лише споглядають та вносять корективи. Це вперше пішло від сера Алекса Фергюсона, котрий не є тренером, а менеджером.
Він навіть сам зізнався колись, що начебто тренувати він не вміє, а от лідерські якості, менеджмент – це його. Він знав, що і коли сказати, де поставитися поблажливо, а де навпаки "притиснути". Повертаючись до теми українських тренерів, я думаю, що ще не один рік ми будемо займатися трохи не своєю справою. Всім тренерам, звичайно ж, хотілося би, щоби вони тільки тренували, а адміністратори, лікарі та інші відповідно займалися своїми питаннями. Можливо, в деяких клубах УПЛ уже так і є. Але, на жаль, в аматорському секторі ще зовсім усе не так.
– У вашому тренерському штабі є троє тренерів, і кожен має свої певні функції. Ви би скоріше назвали себе тренером чи менеджером? Яку функцію в команді здебільшого виконуєте саме Ви?
– Я достеменно не знаю, як оцінити себе самого, адже збоку, напевно, видніше. Я зараз і треную, і займаюся менеджментом у клубі. Тобто про себе я можу сказати, що я – "тренер-менеджер". Не можна стверджувати, що я чисто тренер чи суто менеджер. Поки що ми намагаємося поєднувати ці посади. Я хочу, звісно, аби наш тренерський штаб розвивався у своєму вузькоспрямованому руслі, але поки що це здебільшого прерогатива професійних клубів. Усе ж наразі я задоволений тим, що в нас є. Тренерський штаб більш-менш сформовано. Також є адміністратор, лікар, мій особистий помічник, тренер воротарів. Мене це цілком влаштовує на аматорському рівні і думаю, що поки що цього більш ніж достатньо.
– Хто з відомих тренерів світового масштабу є прикладом для Вас? Можливо, Ви черпаєте натхнення для філософії гри, побудови тактики чи для мотивування гравців від метрів світового футболу?
– Знаєте, ті книжки, які я прочитав про багатьох відомих світових тренерів, збагатили мене як професіонала. Вони навчили мене бути тренером завжди, а не лише під час тренувань та матчів. Тренер повинен бути зі своїми підопічними в різних ситуаціях, часом і в позафутбольних, має ділити з ними роздягальню, емоції від виграшів та поразок. Я почерпнув для себе з цих книг багато психології.
Звісно що, до прикладу, у книжці "Пеп: конфіденційно" багато розповідається також і про тактику Хосепа Гвардіоли. І, думаю, ніхто, не буде приховувати, що хотів би перейняти в нього новаторство його ідей. Але повне копіювання якогось окремого тренера не було би правильним рішенням. Тому що тренер – це насамперед людина творча. Певні риси він повинен узяти від кожного зі своїх колег. Анчелотті, наприклад, писав про себе, що він є м'яким тренером. Хосеп Гвардіола – це новатор ідей, новатор тактики. А Жозе Моурінью має трохи такий…
– Ексцентричний стиль?
– Саме так! Я читав книжку про нього "Моурінью. Особливий" і скажу, що він справді дуже ексцентрична натура. Загалом, кожен тренер має щось своє. Треба старатися переймати в них досвід. Зрозуміло, що в одну мить ти не можеш узяти і перевтілитися в того чи іншого коуча. Але якщо поступово втілювати їхні ідеї у свої тренування, то буде результат. Хоча, зізнаюся, в мене іноді закрадалася думка спробувати скопіювати тактику на основі прочитаного.
– Перенести тактику з найвищого професійного рівня на аматорський і подивитися, як це буде втілюватися і чи це спрацює?
– Щось такого плану, так. Звісно ж, це має бути підбір виконавців під ту чи іншу схему, і я це прекрасно розумію. Це робота не одного дня, але все ж я хочу спробувати щось нове попри те, що в нас уже є своя якась постійна схема, свої напрацювання, і стратегія ведеться вже впродовж декількох років.
Про стратегію "Рочина"
– У чому полягає специфіка тактики аматорського футболу? Бо навіть у професійному футболі не завжди можемо знайти стабільність у тактиці. Наприклад, Артем Федецький колись говорив, що в "Карпат" немає довгострокової стратегії як такої. Вони переорієнтовуються від гри до гри. Тобто під кожного суперника підлаштовуються і готуються фактично заново. Чи такий стиль притаманний для аматорського футболу? Чи навпаки, в час міжсезоння Ви продумуєте якісь довготривалі чіткі схеми, налаштовуючись на збільшення легіонерів або ж на розвиток власної дитячо-юнацької спортивної школи як плацдарму для виховання нових талантів? Яка Ваша тактика на цей сезон?
– До речі, щодо нашого "легіонера", то я би його навіть так і не назвав (прим. –йдеться про Омара Набізаду). Він проживає в Червонограді і має українське громадянство. Хлопець дуже талановитий, хоча й розпочав свій шлях без спеціальної підготовки в футбольній школі. Приємно, що він усе добре засвоює. Та й як людина також дуже хороший, з хорошими особистими якостями.
Щодо стратегії, якою ми будемо послуговуватися в найближчому сезоні, знову ж таки повторюся, що все залежатиме від виконавців. Ми хочемо залучити нових молодих гравців. щоби зуміти з ними все реалізувати. Ми зараз зосередимося на підготовчих зборах та товариських іграх. У нас виграші не будуть першочерговим пріоритетом, натомість головним завданням буде переглянути потенційних новачків, плюс подивитися, що нам удаватиметься на практиці із запланованого.
Думаю, що кожен тренер має свою харизму, свій стиль. Я більш ніж переконаний, що щоразу щось руйнувати і будувати заново неправильно. Завжди, звісно, має бути якась невелика корекція, і, як Ви кажете про Артема Федецького, що на кожну гру, до кожного суперника треба готуватися справді по-іншому. Тому що має бути розбір кожної гри зокрема, перегляд матчів, аби визначити слабкі та сильні сторони суперника.
В нас зараз щось схоже: ми також маємо певну інформацію про наших суперників на аматорському рівні, переглядаємо та аналізуємо їхні матчі. Можливо, не в такому обсязі, як би хотілося і як би було можливо на професійному рівні, але все ж ми це робимо. Принаймні, я завжди своїм хлопцям розповідаю, хто на якій позиції має найбільше працювати, де в суперника сильні сторони, на кого з їхніх гравців треба насамперед звернути увагу.
Але, чесно кажучи, сьогодні ми ще до кінця не визначилися, яка в нас буде стратегія, якою тактикою ми послуговуватимемося цього сезону. Але я переконаний, що щось кардинально змінювати ми не будемо.
– Що Ви плануєте на найближчі сезони? Чи є у Вас грандіозні плани та амбіції? Можливо, націлюєтеся вже на вищий рівень і за декілька років бачите себе та свій клуб серед професіоналів? Чи поки що просто хочете на своєму місці робити свою справу і не забігати наперед?
– Щодо наших планів скажу, що насправді кожному тренеру хочеться спробувати свої сили на вищому рівні, ніж він є зараз. Думаю, що я все ж не даремно їжджу підвищувати кваліфікацію (як-от зараз поїхав на ліцензію А), аби не стояти на місці. Нещодавно в нас була розмова із президентом "Рочина". Ми довго планували цю зустріч, бо у нас є своєрідний багаторічний план, який потребує великих фінансових вливань на такі масштабні проекти, які ми запланували. Але точно можу сказати, що нижче того рівня, на якому зараз перебуваємо, ми опускатися не збираємося.
Але і в Другу лігу України не поспішаємо, хоча в нас були для цього передумови. Цього року ми все ж таки ще залишаємося на аматорському рівні. Адже тут є багато питань у структурі клубу. Це насамперед Дитячо-юнацька спортивна школа. Тому що без своїх кадрів, як правильно наголошують усі видатні тренери, ми нічого не побудуємо. Цією кузнею нових кадрів однозначно має бути ДЮСШ. Ми над цим працюємо, причому досить плідно. Деколи, звичайно, помиляємося, щось робимо не так, як би хотілося. Але все ж таки, що не робиться, все робиться на краще. Я думаю, що ми вже в найближчому майбутньому все спрямуємо у правильне русло, і воно запрацює.
– Ми навіть можемо побачити на прикладі Бундесліги, що такий підхід працює. Адже німці роблять ставки на свою футбольну академію, виховують молодь, з якої формують як аматорський, так і професійний футбол. Якими Ви загалом бачите перспективи українського футболу у найближчому десятилітті? Адже практично у всіх були рожеві мрії, що саме після Євро-2012 футбольна культура неймовірно розвинеться і ця подія стане своєрідною пусковою платформою для стрімкого розвитку. Ми сподівалися, що спаду в футболі більше не буде. Але, як ми бачимо, український футбол навпаки зіткнувся з багатьма новими викликами. Якою Ви бачите загальну картину як професійного, так і аматорського футболу в майбутньому: оптимістичною чи песимістичною?
– Знаєте, кажуть, що думки матеріалізуються. Все ж таки, хочеться думати тільки про краще, тому що думки справді вміють притягувати події. Якщо ж, наприклад, узяти тренерський штаб збірної України, то там, окрім головного тренера Андрія Шевченка, є ще й дуже хороша команда помічників. Вони разом рухаються у правильному напрямку. Це, звісно, моя особиста думка. Крім того, вже зараз є багато наших молодих гравців, які грають за кордоном. Хочеться, щоби наш чемпіонат також був топовим. Але, на жаль, прогнозувати, що буде за декілька років, напевно, ніхто не візьметься. Тому просто будемо сподіватися, що наш теперішній склад національної збірної є показовим, і в найближчому майбутньому він даватиме бій світовим грандам.
Я ще раз повторюся, що в штабі збірної зібралися справжні професіонали. Вони ведуть досить поглиблену аналітичну роботу, вивчають усе повністю. В них дуже хороший дух у команді, що також не менш важливо. У них є навіть свої унікальні традиції (навіть те, як кожен співав під час посвячення у збірну). Є тут багато позитиву і багато молоді. Це не може не тішити. Так, ми вже відійшли від покоління старших вікових гравців. Хоча вони також дуже великий багаж знань передали теперішній молоді.
Я думаю, що у нашої збірної все ще попереду, тому що українці відрізняються тим, що є досить терплячими. Ми вміємо перетерпіти і, можливо, навіть вичікувати свій шанс. І я не думаю, що варто зараз когось критикувати. Хочеться, аби були лише найкращі побажання та сподівання щодо наших українських команд та збірної України. Тому що ті люди, які обливають брудом усіх на світі, не зробивши нічого самі… я думаю, що їм узагалі не варто щось говорити, а іншим – зважати на них.
– Напевно, ця позиція є правильною не лише в футболі, а й загалом у житті. І, як Ви вже згадали, наші футбольні реалії безпосередньо залежать і від політичної ситуації у країні. Тому, думаю, Ви не погодитеся з цією утопічною фразою, що футбол може існувати поза політикою (до речі, дуже відома пропаганда під час Чемпіонату світу в Росії).
– У мене спочатку була така думка, що політика і футбол – це зовсім різні речі. Але чим більше живу та чим більше всього дізнаюся, тим більше переконуюся у протилежному. Практика показує зовсім інше.
– Тобто, на Вашу думку, це просто утопічна ідея, ідеал, до якого мали б усі прагнути, але на жаль…
– От власне. Все одно, як не крути, ми залежні від політики, подобається це нам чи ні. І, як показує практика інших збірних та команд, економічна ситуація дуже впливає на футбол. А тут уже розпочинається і політика.
– Дякуємо Вам за розмову! Бажаємо якнайбільше перемог Вашій команді!
