Гість рубрики "Відверта розмова" на сайті Львівської асоціації футболу – гравець спортивно-культурного клубу "Демня-Фенікс" (Підмонастир) та аматорської збірної Львівської області Артур Теміров відповідає на запитання вболівальників, які вони залишили йому в соціальних мережах.
– Артуре, як проводиш час на карантині?
– Багато часу проводжу в колі сім'ї. Моя робота дистанційна. Аби розвіятися, бігаю кроси в лісі. Займаюся індивідуально вдома. Зараз повністю зосередився на рамадані (рамадан – це місяць обов'язкового посту для мусульман – ред.).
– Як Ти сприйняв об'єднання ФК "Фенікс-Стефано" (Підмонастир) із СКК "Демня"?
– На момент, коли з'явилася "куля" про об'єднання, я перебував у батьків у Криму. Чесно кажучи, дуже вражений таким рішенням, адже не сподівався, що так буде. Однозначно, це лише додало нам ентузіазму і серйозно нас стимулювало. Всі розуміли, що ми стоїмо на місці, тож хотілося змін.
– Ти отримував пропозиції від "Миколаєва" чи "Юності" з Верхньої і Нижньої Білок?
– Другий рік поспіль на Львівщині говорять, що мене кудись кличуть, однак жодних дзвінків від керівництва цих футбольних клубів я не отримував.
– Як оціниш готовність своєї команди до відновлення змагань?
– Наразі важко оцінити нашу готовність. Близько двох місяців ми не бачилися на футбольному полі. Залишається сподіватися, що під час карантину кожен приділяв максимум часу індивідуальним тренуванням.
– Яка Твоя вага?
– Моя вага стандартна. При зрості 180 сантиметрів стабільно важу 75-76 кілограмів. Завжди тримаю себе в хорошій фізичній формі. Жодна дієта на мене не впливає.
– В який футбольний клуб Ти хотів би перейти?
– Доволі цікаве запитання. На початку своєї футбольної кар'єри я просто хотів десь зачепитися. Навіть не знаю... Наразі немає якогось конкретного футбольного клубу, в який я хотів би перейти.
– Як Тобі гра ФК "Миколаїв", який грає в чемпіонаті Львівщини?
– Я симпатизую цій команді. Завдяки виступам у складі аматорської збірної Львівської області ми об'єдналися, налагодили хороші відносини з тренером миколаївців Віталієм Пономарьовим. Цей топ-колектив може без проблем битися за найвищі місця.
– Мабуть, перед тим, як переїхати до Львова, Ти грав у кримському обласному чемпіонаті. Якщо так, то де цікавіший чемпіонат – у Криму чи на Львівщині?
– Скільки себе пам'ятаю, завжди грав у футбол. Уперше в цьому виді спорту я засвітився 2005-го року, коли у складі команди "Євпаторія-500" став чемпіоном області. Мене взяли з дитячо-юнацької футбольної школи, і я розпочав грати в чемпіонаті Криму.
Оскільки займаюся інтернет-магазином, у мене було багато знайомих футболістів, які купували кросівки. Так сталося, що в той період я нормально спілкувався з Володею Савошком. Попросив його знайти мені на Львівщині команду. Він познайомив мене з Костею Лемішком, таким чином я потрапив у львівську "Погонь".
Чемпіонат Криму з футболу в період, коли ми здобули золоті медалі, і теперішній Львівської області, на мою думку, рівні за силою. Зараз у Криму теж доволі сильні змагання, в яких шпіляють навіть колишні професіонали.
– Яку гру у своїй кар'єрі вважаєш найзнаковішою?
– Важко сказати. Мабуть, у Кубку регіонів. Це найцікавіший і найсерйозніший турнір у моєму житті. Тоді жодний допінг не був потрібен. Зранку я прокидався і з нетерпінням очікував стартового свистка, аж мурашки по шкірі бігали.
– Кого вважаєш найкращим одноклубником у своїй футбольній кар’єрі?
– Нормально Ростик, який є моїм партнером по команді, закинув запитання (посміхається – ред.). Він провокує, до речі. Мій перехід із "Погоні" в "Бори" (Бориничі) – своєрідний карт-бланш із відкриття дружньої спільноти, зустрів тут чимало хороших людей. З Ростиком Михальчуком ми давно товаришуємо. Я відкрита людина, звик зі всіма добре спілкуватися.
– З ким із футболістів Тобі найкомфортніше грати на футбольному полі?
– Із Ростиславом Михальчуком, з яким ми провели багато часу у львівському футболі.
– Ти мав пропозиції від професіональних команд? Якщо так, то від яких?
– Так. У Криму, коли ще був молодий, зелений. Тоді я грав на аматорському рівні, ми отримували певні зарплати (пам'ятаю, платили нам 700 гривень у місяць, що для нас, студентів було "Ого-го!"). Після вдалого протистояння зі "Спартаком" із Молодіжного, що фактично був другою командою місцевої "Кримтеплиці", наставник "спартаківців" покликав мене до себе в команду, наголосивши, що я перебуватиму на тренуванні з "Кримтеплицею", яка тоді виступала в Першій лізі України.
Я перейшов туди, грав, усе було нормально, але згодом між керівниками футбольного клубу з Молодіжного розпочалися суперечки щодо юридичної чинності мого контракту. Це призвело до того, що мої виступи на професіональному рівні перервалися. Все, що робиться, – до кращого, тож я абсолютно про це не шкодую.
– Чи вплинув досвід участі в міжнародному турнірі Кубок регіонів УЄФА на Твою подальшу кар'єру? Якщо вплинув, то як?
– Ніяк не вплинув. Я залишився в тій же команді, що й до Кубку регіонів. Насамперед довів собі, що можу грати на такому серйозному рівні. Це надзвичайно приємно.
– Артуре, який зі своїх голів Ви вважаєте найкращим?
– Чесно, не знаю... Його ще не було. Чимало цікавих голів я забивав у чемпіонаті Криму. Думаю, мій найкращий гол попереду.
– Яка Твоя улюблена страва з кримськотатарської кухні?
– На жаль, я вже почав забувати, що таке кримськотатарська кухня (посміхається – ред.), хоча доволі часто хочеться скуштувати кримськотатарську страву. Не можу виділити одну-дві. Ніколи не зациклююся на одному. Полюбляю манти, плов. Особливо подобається тандирна самса. Можливо, колись зроблю так, щоби львів'яни скуштували цю смакоту.
Востаннє я самостійно готував іще у студентські роки, коли намагався справити хороше враження на свою майбутню дружину, яка зараз бавить мене різноманітними смаколиками.