Заступник виконавчого директора Львівської Асоціації футболу, Голова Львівської обласної асоціації футболу "Колос" Андрій Смольський відзначає своє 40-річчя. Інформаційний центр ЛАФ поспілкувався з ювіляром.
– Андрію, звідки у Вас захоплення футболом?
– Футболом я розпочав займатися в 7-му класі. В Новому Яричеві був футбольний клуб "Світоч", який фінансувала однойменна кондитерська фірма. За дорослий склад цього новояричівського колективу виступали гравці жовківського "Гарая". Це були 1994-1995 роки.
Тренери Мирон Мацкула і Зеновій Руданецький зібрав нас, учнів 7-8-их класів, у молодіжній команді "Світоча". Я грав на воротах за шкільну збірну з футболу. Амплуа воротаря мені випало автоматично, оскільки я не вмів набивати м'яч (посміхається – ред.). До 20-ти років грав за молодіжку, невдовзі – за дорослих. Надалі на деякий час закинув футбол.
Одного разу мій сусід Юрій Тис покликав мене побігати з м'ячем, фактично реанімувавши мою любов до футболу. Надалі я тренував юнаків ФК "Яричів", які під моїм керівництвом виграли у Другій лізі Львівської області Кубок Незалежності, Кубок Весни, Суперкубок, а 2009-го року мене визнали кращим тренером юнацьких команд Львівської обласної асоціації футболу "Колос".
У січні 2009-го, я прочитав оголошення в газеті "Спортивка" про набір у Школу арбітра Федерації футболу Львівської області, яку вели Андрій Арпадович Шандор і Степан Ількович Понайда. Зателефонував за відповідним номером і в лютому прийшов на перше заняття.
Тоді ніде було де яблуку впасти – загалом близько 30-ти слухачів. Єдине вільне місце було біля Степана Ільковича, тож я одразу туди сів. Перед цим я півроку не голився, адже побився з хлопцями об заклад, що не робитиму цього, доки харківський "Металіст" гратиме в єврокубках, відповідно за моїм зовнішнім виглядом усі вирішили, що я священник.
– Пам'ятаєте свій дебют у ролі арбітра?
– Навчання у Школі арбітра тривало щовівторка впродовж трьох місяців. Уперше мене у бригаді арбітрів із Володимиром Міняйлом і Володимиром Закалюжним призначили на поєдинок Дитячо-юнацької ліги Львівської області в Лисиничах. Головою оглядової комісії тоді був Андрій Чулик, котрий уже працював на Федерації футболу Львівської області і відповідав за обласну ДЮФЛ.
Не обійшося без курйозів. Посеред футбольного поля була протоптана стежка. Під час зустрічі бабуся з сумками, не поспішаючи, шпацирувала стежиною. Ми зупинили гру і запитали, чи не заважаємо їй, на що вона спокійно відповіла: "Та ні, я звикла, що тут іноді діти бігають".
У другому таймі дядечко на куті футбольного поля вийшов покосити траву для кроликів, обурено заявивши на наше зауваження: "Що ви мені розказуєте? Я тут уже 30 років кошу!".
Перший мій матч у ролі головного арбітра ДЮФЛ – протистояння ДЮСШ "Городок" і львівської "Галичини". В обласних дорослих змаганнях у якості резервного арбітра я дебютував у квітні 2009-го року на грі "Карпати" (Кам'янка-Бузька) – "Галичина" (Дрогобич). Арбітром тоді був Юрій Грисьо, якому асистували Степан Пелех і Микола Дубінін, інспектором матчу – Мирон Біць. Добре це пам'ятаю.
Мій дебют у ролі головного арбітра Першої ліги Львівщини відбувся у зустрічі борщовицького "Сокола" і зашківської "Кордії". В обласній Прем'єр-лізі я загалом провів 257 ігор, одна з яких у якості головного арбітра (між ФК "Миколаїв" і ДЮШ "Сокіл/Львів" Борщовичі у травні 2019-го, тоді моїми асистентами були Михайло Савка і Юрій Олійник, а інспектором матчу був Михайло Сидор).
– А як Ви прийшли працювати у Львівську Асоціацію футболу?
– У 2008-му році при Львівській обласній асоціації футболу "Колос" була створена тренерська рада, куди входили представники команд. Вони вирішували нагальні питання, подавали їх на розгляд і затвердження виконкому. Перебуваючи в її складі, я вирішив створити Єдиний реєстр футболістів Львівщини, на той момент в Exel. Брав в обласній Федерації футболу заявки гравців, робив копії і поступово їх опрацьовував.
Згодом Ярослав Антонович Грисьо, який у той час очолював обласний Будинок футболу, разом зі Степаном Ільковичем Понайдою запропонували мені роботу на Федерації, де офіційно я розпочав працювати з 2011-го року.
– Що ввійшло у Ваші обов'язки?
– Спершу в ручному режимі ми з Володею Міняйлом, з яким разом навчалися у Школі арбітра, робили карточки, а потім паспорти футболістів. Уже десятий рік я займаюся заявками гравців обласних дорослих і юнацьких змагань, Дитячо-юнацької футбольної ліги Львівщини. Також у базу даних уведені гравці Кам'янко-Бузького і Буського районів, ведемо перемовини щодо цього і з іншими районами.
За 10 років ми видали понад 40 тисяч паспортів футболістів. Як показує статистика, за останні 5 років 250 футболістів виїхали з нашого регіону грати за кордон.
Мої прямі обов'язки – заявка гравців, ведення вхідної та вихідної документації, листування з обласними асоціаціями і районними федераціями футболу, з нашими партнерами і спонсорами. Чимало часу приділяю організації та проведенню різноманітних заходів і змагань, соціальному напрямку нашої роботи, коли із задоволенням відвідуємо вихованців дитячих будинків та інших соціальних закладів.
Я маю честь працювати в колективі, де панує цілковите взаєморозуміння і готовність підстрахувати один одного. Ми ділимося власним досвідом з іншими і завжди відкриті до співпраці.
З приходом на посаду керівника Будинку футболу Львівщини Олександра Шевченка життя Львівської Асоціації футболу стало насиченішим і цікавішим, у нас з'явилося більше можливостей. Завдяки старанням Олександра Яковича у Львові тепер більше міжнародного футболу, зокрема за участю збірних України.
Футбольні поєдинки в нашому регіоні відбуваються на високому організаційному рівні, що підтверджує значна кількість уболівальників на трибунах і чимала кількість переглядів телетрансляцій ігор.
За підтримки Олександра Шевченка ми намагаємося піднімати цю планку якомога вище, робити все для того, аби львівський футбол і надалі залишався прикладом для всіх. У наших планах іще чимало заходів, які реалізуємо, коли повноцінне футбольне життя відновиться після карантину.
– Андрію, Ви – доволі обдарована і різнопланова особистість. Зокрема, граєте в народному аматорському духовому оркестрі народного дому селища Новий Яричів.
– В оркестр я прийшов у травні 1989-го року. В цьому дружньому чоловічому колективі мене навчили серйозної дисципліни і вихованості. Його керівник Ігор Федорович Качмар вимагав, аби ми росли творчо розвинутими особистостями, приділяючи час навчанню в школі і вихованню в сім'ї.
Тут ми пройшли хорошу школу життя. 8-го березня цього року в нас була переатестація на звання народного. Ми зібралися, виступили і показали, що є ще порох у порохівницях. Любов до музики, як і до спорту, зокрема футболу, в нас сімейна.
Мій покійний дідусь Володимир Роль був володарем Кубка Львівської області з футболу 1955-го року у складі новояричівської футбольної команди, представляв Львівщину на всеукраїнських змаганнях, співав у церковному хорі, мої хресний дядько Юрій Роль, батько Микола Смольський грали у футбол, шість моїх молодших рідних братів грають у футбол.
Людина не повинна зациклюватися на чомусь одному, а розвиватися в декількох напрямках і шукати позитив у будь-якій ситуації.
– Бібліотекарі однієї зі львівських бібліотек кажуть, що скоро дадуть Вам відзнаку як найактивнішому і найсумліннішому читачеві. Подейкують, що Ви вже прочитали в них усі книги.
– (посміхається – ред.). Люблю читати ще зі школи. Здебільшого книжки на історичну тематику. Торік у рамках популяризації футболу ми в бібліотеці на проспекті Тараса Шевченка, 13 у Львові спільно з ФК "Юність" (Верхня/Нижня Білка) реалізовували спільний соціальний проект.
Я познайомився з бібліотекарями, які там працюють, а в грудні вирішив піти туди зареєструватися, зробити читацький квиток і поновити свої читацькі бажання. Буквально за два тижні я прочитав біографії Ліонеля Мессі і Кріштіану Роналду авторства Балаґе Ґільєма. Також прочитав цікаві книги про Білла Гейтса, Стіва Джобса, "Світ довкола" Джеремі Кларксона, "Ви, ваша дитина і школа. Як прокласти шлях до найкращої освіти" Кена Робінсона та Лу Ароніки.
Також мені сподобалася книга про видатного винахідника і фізика Ніколу Теслу, адже в школі мені подобалися фізика, хімія і математика. Свого часу я тричі пробував вступати на електрико-фізичний факультет, однак усі рази невдало.
Зараз читаю про Ілона Маска, Олексу Довбуша, планую прочитати книжки про братів Райт і Нельсона Манделу. Читаю різноманітні матеріали для самовдосконалення. Рекомендую всім "Моє життя та робота" Генрі Форда, що допоможе ситематизувати і стабілізувати власне життя.
Вчитися і розвиватися ніколи не пізно. Над цим треба постійно працювати. Ставити перед собою мету і ніколи не здаватися.
– Розкрийте таємницю: як Ви все встигаєте?
– На жаль, через постійну зайнятість я мало часу приділяю своїй сім'ї. В заявковий період їду на роботу до Львова з Нового Яричева першою маршруткою о 6-ій годині ранку, а приїжджаю додому останньою об 11-ій вечора.
Звісно, великі обсяги роботи виснажують. Був день, коли я заявив 999 футболістів. Хотів заявити тисячного, але вирішив зупинитися, аби через утому не наробити помилок. Коли займаюся заявками, стараюся бути максимально сконцентрованим. Книжки читаю зазвичай у транспорті і перед сном.
Надійною опорою в житті для мене є моя дружина Христина, з якою я безмежно щасливий. Бог подарував нам двох діточок. Донечці Вероніці 13 років, синочкові Давидові 7. Ми їх дуже любимо, дбаємо про те, щоби вони були всебічно розвинуті.
Давид займається фехтуванням, метематикою, робототехнікою, малюванням. Вероніка вивчає польську й англійську мови, займається програмуванням, ходить на додаткові заняття з фізики і хімії. Я відчуваю підтримку своєї сім'ї, яка дає мені невичерпний заряд енергії, і роблю все, аби вона відчувала мою підтримку.
– Сьогодні Вам виповнюється 40 років. Що відчуваєте в день ювілею?
– Відчуваю лише приплив сил і наснагу працювати далі. Не звертаю увагу на те, скільки мені років.
Підтримую себе в належній фізичній формі, стараюся власним прикладом показати дітям, що треба зранку робити руханку, правильно харчуватися, більше часу приділяти власному здоров'ю. Це фундамент для майбутнього.
