Після декретної відпустки арбітр Федерації футболу Львівської області Анастасія Янтуріна повернулася в арбітраж. Минулими вихідними вона на стадіоні імені Богдана Маркевича у Винниках працювала асистентом арбітра матчів групового етапу 20-го Меморіалу Ернеста Юста. Інформаційний центр Федерації футболу Львівської області поспілкувався з красунею.
– Насте, вітаємо Тебе з поверненням у футбол! У суботу Ти судила на лінії після тривалої перерви. Що відчувала, адже пройшло чимало часу з моменту Твого попереднього суддівства?
– Дякую. Звісно, у мене були лише хороші відчуття, позитивні емоції. Попри півторарічну перерву в арбітражі, здавалося, що я нікуди і не відлучалася.
– Перебуваючи в декретній відпустці, сумувала за футболом, хотіла якомога швидше повернутися на футбольне поле?
– Арбітраж – одне з моїх улюблених занять. Займаючись ним уже понад 13 років, я розумію, що це не просто хобі, це вже вагома частина мого життя. Саме тому, я мала величезне бажання повернутися, з нетерпінням чекала цього моменту.
– У період декрету Ти стежила за перипетіями у львівському обласному футболі?
– Так, я регулярно стежу за обласним футболом на офіційному сайті Федерації футболу Львівської області, переглядала результати, дивилася онлайн-трансляції матчів, моніторила новини, аби бути в курсі подій, що відбуваються у львівському футболі.
Словом, старалася бути в темі 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Чимало уваги приділяла матчам національної збірної України. Професійному клубному українському футболу виділяла мало часу, бо не надто за ним, у принципі, стежу.
– Що спонукало Тебе стати футбольним арбітром?
– Я навчалася у Львівському інституті фізкультури (зараз це Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського) на кафедрі футболу і паралельно на любительському рівні бігала футбольним полем із м’ячем.
До професії арбітра мене спонукав один із викладачів, котрий був арбітром всесоюзної категорії й агітував нас до цієї справи. В мене з’явився шанс спробувати, я наважилася – мені сподобалося. З того часу пройшло багато років, і сьогодні можу сказати, що не шкодую про свій вибір.
– Як проходило навчання на арбітра?
– У Федерації футболу Львівської області були відповідні курсі, за які тоді відповідав Віталій Пономарьов, який сьогодні тренує ФК "Миколаїв" та аматорську збірну Львівщини. На той час він був асистентом арбітра ФІФА та Прем’єр-ліги України. Разом із Мироном Біцем вони проводили курси.
Навчання було як теоретичне так і практичне – ми виїжджали на стадіони, де проводилися матчі дитячих команд. Із тих, хто навчався, призначали бригаду арбітрів на ту чи іншу гру. Хто не судив, спостерігав за роботою зі сторони. Після фінального свистка ми розбирали помилки. Це було надзвичайно корисно для нашого навчання.
Наскільки я знаю, зараз такого не проводять, сьогодні лише теоретичні заняття та заняття з фізичної підготовки, а таких практичних розборів роботи суддів, на жаль, немає.
Читайте також: Стартував Меморіал Юста-2019
– На яких рівнях Тобі довелося судити матчі?
– Суддівську кар’єру я розпочинала у Дитячо-юнацькій лізі України. Спробувала свої сили також у Вищій лізі України серед жіночих команд. Звісно, судила матчі обласних чемпіонатів. Є в мене і міжнародний досвід – резервний арбітр на міжнародному жіночому турнірі.
– Хто для Тебе є взірцем арбітражу, чия робота викликає найбільшу симпатію?
– Найбільшу симпатію в мене завжди викликала Наталя Рачинська, яка була асистентом головного арбітра Прем’єр-ліги України й асистентом головного арбітра ФІФА і працювала на матчах Чемпіонату світу серед жіночих команд. Не скажу, що вона була для мене взірцем, але її робота, на мою думку, гідна поваги.
– Які Твої амбіції у професії арбітра?
– Я тверезо оцінюю ситуацію і розумію, що піднятися хоча би на рівень вище ніж область, важко. І не проблема в мотивації чи не бажанні працювати, ні. Щоби мати змогу рухатися далі, потрібно до 30-ти років потрапити на рівень Чемпіонату України U-19. На жаль, мені цього не вдалося зробити.
Проте мене все влаштовує і на обласному рівні, тому працюватиму на благо українського футболу на Львівщині. Головне – сумлінно виконувати свою роботу й отримувати від неї задоволення, а де саме її виконувати, – не так важливо.
– Поділися таємницею: як Ти встигаєш і матчі судити, і за дитиною доглядати, і чоловікові борщ варити? Ти що, людина Ікс?
– Я не людина Ікс. У мене просто є хороша мама Марина, яка допомагала мені зі старшою донькою, завдяки чому я повернулася до футбольного суддівства, коли доці було 4 місяці. Вона і зараз допомагає, доглядає мого синульку, поки я працюю на матчах, і борщі варить. Я теж варю борщі (посміхається – ред.). І не тільки. Ще печу торти і пляцки. Дуже це люблю робити, але улюблене хобі люблю більше.
– Який фірмовий пляцок Анастасії Янтуріної-Калінчук?
– Вишневий із пісочним тістом, а торт бісквітний із різними ягодами та фруктами.
– Справжня смакота! Хто найперший поціновувач Твоїх кулінарних шедеврів?
– Чоловік (посміхається – ред.). Ну, і доця теж дуже любить.
– Окрім цього, маєш ще якісь захоплення?
– Більше хобі не маю, тільки арбітраж і випічка. Не в‘яжу, хрестиком не вишиваю і марки не збираю (посміхається – ред.).
– Дякуємо Тобі за розмову і бажаємо успіхів на всіх фронтах!
