Минулої неділі "Юність" із Верхньої Білки у драматичному домашньому протистоянні з ФК "Мостиська" виборола перші у своїй історії золоті медалі чемпіонату Прем'єр-ліги Львівщини.
Переможний м'яч у ворота мостищан на заключній секунді матчу забив 33-річний нападник, мешканець Верхньої Білки Павло Смолинець (1:0). Символічно, що саме цей гравець гарантував "білкам" "золото".
Цього тижня він завітав у гості до інформаційного центру Федерації футболу Львівської області і розповів чимало цікавого.
Читайте также: "Юність" (Верхня Білка) - чемпіон Львівської області
– Павле, вітаємо Тебе із "золотим" голом і здобутим чемпіонством. Що відчував у момент, коли відправив кулястого в сітку воріт Мостиської?
– Щиро вдячний за привітання. Я досі не оговтався від шалених емоцій, які вирували після мого голу. Пам'ятаю лише святкування перемоги і як давав інтерв'ю телевізійникам. На очах були сльози радості. Це єдиний м'яч, який я забив в офіційних поєдинках цього сезону, хоча в попередніх зустрічах мав удосталь моментів.
Ми дограли той момент до кінця і, дякуючи нашому голкіперу Андрієві Жуку, котрий віддав результативну передачу, здобули чемпіонство. Для мене, для "Юності", для всієї Верхньої Білки це історична мить. Неймовірно приємно, незалежно від того, як ти грав, забити такий гол.
– Вочевидь, того вечора Ти отримав безліч вітань із таким вагомим досягненням?
– Звичайно, привітали всі: і партнери, і тренери, і керівництво команди. Досі отримую телефонні дзвінки з вітаннями. Мешканці Верхньої Білки, де я живу, дякують мені за те, що забив вирішальний м'яч.
– Яким вийшов шлях "Юності" до чемпіонства?
– Цей шлях непростий, але цікавий. У 2015-му ми виграли Кубок Весни і зайняли 2-ге місце у Другій лізі Львівщини. Наступного року тріумфували в Першій лізі Львівщини. Торік ми виграли Кубок області, цьогоріч навесні – Кубок Ернеста Юста. Дякую всім хлопцям, з якими ми йшли до золотих медалей Прем'єр-ліги.
Я вдячний керівництву, яке відпускає мене з роботи на тренування, всій команді й особливу нашому президенту Олександрові Вікторовичу Рольку. Дякую нашим досвідченим гравцям, зокрема Володимиру Федоріву, Віталію Романюку, Олегові Шептицькому. Це люди, граючи з якими, отримуєш задоволення і вчишся азам футбольної майстерності. Біля них я вічно молодий. У другому колі до нас прийшло хороше підсилення: Олег Панасюк, Віталій Дмитрух, Іван Іжовський, Роман Цень повернувся. Спільними зусиллями ми вибороли "золото".
– Розкажи, будь ласка, про свою ігрову кар'єру.
– У 19-річному віці я виступав за ФК "Куровичі", де були виконавці, які спробували себе у великому футболі. Грав у Другій лізі Львівщини за рідні Чорнушовичі Пустомитівського району. У футбольних починаннях мене підтримував мій старший брат Ярослав, також футболіст, котрий уболівав за нас у матчі з ФК "Мостиська". Завжди намагався бути схожим на нього, адже, як і я зараз, він бігав у нападі. Щиро вдячний йому за підтримку.
Коли "Юність" іще грала в Другій лізі Львівщини, я 2 роки працював у Польщі. Тоді президент "Юності" Олександр Ролько попросив мене повернутися в команду, кольори якої я захищаю вже впродовж 9-ти років. 11 років я в зятях у Верхній Білці, працюю тут.
– У чому запорука успіху й активного поступу "Юності" з Верхньої Білки?
– Запорука нашого успіху в нестримному бажанні перемагати і наполегливих регулярних тренуваннях. На цей сезон перед нами стояли лише максимальні завдання. Все будується на ентузіазмі нашого президента Олександра Ролька. Саме йому завдячуємо в розвитку "Юності".
Це людина з нестримним завзяттям, котра допомагає нам не лише у футбольному, а й позафутбольному житті. В будь-якій ситуації він не відвернеться, підкаже, якщо потрібно, постійно цікавиться нашими справами. Добрі справи Олександр Вікторович робить для всієї Верхньої Білки, для вболівальників, які підтримують нас не лише вдома, а й на виїзді, за що ми їм щиро вдячні.
