Одним із "старожилів" Києво-Святошинської ліги є спортивний клуб "Шпитьки". Без сумніву, це самобутня та цікава команда, яка має свою багаторічну славну історію та усталені традиції. Сьогодні поговоримо з Євгеном Данилюком – капітаном та провідним гравцем СК "Шпитьки". Його вже можна назвати "ветераном" Києво-Святошинського футболу, який завжди був і є визнаним бійцем з непереборним характером на футбольному полі. Його манера гри в стилі англійського "чемпіоншипу" та футбольне амплуа особисто мені нагадує знаменитого капітана "Манчестер Юнайтед" минулих років Гаррі Невілла. Отже, Женю, радий тебе бачити, і поїхали…
- Закінчився сезон 2018 року, в якому твоїй команді не все вдалося. Яке твоє загальне враження від виступу СК "Шпитьки" в минулому сезоні?
- Взагалі – позитивне. Це був один з тих сезонів, коли ми до останнього туру боролися за медалі, незважаючи на певні труднощі з домашнім стадіоном. Адже всі матчі першого кола ми грали на виїзді, а в другому колі – навпаки. Якщо не враховувати два останні невдалі поєдинки, то ми були реальними претендентами на трійку призерів. Мені сподобалося, що на кожну гру ми виходили з бойовим настроєм, завжди був гарний збір, ніхто не прибирав ноги. З нами було нелегко кожному супернику, навіть фаворитам. Теж "Гатне", безперечний лідер нашого дивізіону, поступився нам на власному полі 0-1 вже в другому турі. Це був один з найкращих наших матчів у сезоні. Багато поєдинків ми витягнули за рахунок бійцівських якостей, досягали потрібного результату завдяки характеру. У нас майже не було провальних матчів, тож можу стверджувати, що не на всі сто, але на вісімдесят відсотків я сезоном задоволений.
- Нагадаю нашим читачам, що СК "Шпитьки" в минулому році виступали в першій лізі Києво-Святошинського району та посіли в підсумку п’яте місце. В яких матчах, на твою думку, команда продемонструвала свої найкращі якості?
- По – перше, варто виокремити матч, про який я вже згадував, - в гостях проти SC "Гатне". Ми завдали майбутнім переможцям ліги єдиної поразки за весь сезон. А в другому колі на власному полі наша гра з гатненцями теж була дуже напруженою і видовищною, хоча ми в підсумку поступилися 3:4, але той матч провели на високому рівні. До останніх секунд доля того протистояння не була вирішена. Мені дуже сподобались наші поєдинки з кваліфікованою та самобутньою командою з Гатного. В матчах з ними нам вдалося показати свої найкращі якості. Дуже непростими були зустрічі з нашими географічними сусідами – ФК "Гореничі". Це наше "дербі", тож зайвий раз команду на такі поєдинки налаштовувати не потрібно. На виїзді ми довгий час передували, але в компенсований час пропустили гол зі спірного пенальті, тож задовольнилися нічиєю – 1:1. Вдома матч припав на день відкриття нового покриття нашого стадіону. Протягом гри ми весь час були в ролі наздоганяючих, але завдяки вольовим якостям рахунок зрівняли – 3:3. Цікавою командою для мене став білогородський "Атлетик". В першому колі ми виграли без проблем 4:1, але в другому вони підсилилися, і гра носила вже інший характер. За них грав відомий футболіст Олександр Романчук. Нам було досить складно досягти позитивного результату. Ще за десять хвилин до кінця матчу ми безнадійно програвали 2:4, але неймовірними зусиллями звели гру до нічиєї – 4:4! Звичайно, ми налаштовувалися на перемогу, але виходячи з перебігу подій на полі, були задоволені й таким підсумком. Такі матчі дуже подобаються вболівальникам. Були й провальні поєдинки. Наприклад, останній тур, коли через кадрові проблеми нам довелося грати неповним складом – вдесятьох. До того ж був відсутній голкіпер, і в ворота довелося стати польовому гравцю. Накопичилося багато травмованих виконавців, дехто не зміг долучитися до гри через зайнятість на роботі. Програли Вишневому в одні ворота. Перед цим провалилися з "Кімеркою" (Гостомель), яка в підсумку стала другим призером. За рахунку 0:0 не використали два "стовідсоткові" моменти, і спрацювало футбольне правило: "не забиваєш ти – забивають тобі". Багато команд приїжджали до нас в другому колі суттєво оновленими. Декого ми навіть не впізнавали. Як наприклад, мотижинський "Колос". В першому колі програли їм на виїзді без варіантів - 0:3. В другому – це була зовсім інша команда, яку ми на полі навіть не помітили – 5:1! А могли і вісім, і дев’ять забивати. В аматорському футболі може статися все. З тим же "Глобалом", який фінішував останнім, у нас були дуже напружені матчі: і в першому, і в другому колі. Та ж друга "Чайка" - за два поєдинки ми забили на двох лише один гол (вдома 1:0 виграли, там зіграли 0:0). Ці матчі були нервовими і принциповими. По десять попереджень, з травмами гравців. Ніхто не хотів поступатися. Не можу сказати, що перемоги давалися нам легко. Всі суперники в першому дивізіоні були достойними. Але завдяки нашим бійцівським якостям часто вдавалося перемогти. Тому я вдячний гравцям команди за вдалий сезон.
- Які завдання стояли перед СК "Шпитьки" в минулому році?
- Потрапити в трійку призерів першої ліги. Ми були близькими до цього, але трохи не дотягли. Проте навряд чи хтось з нас кардинально засмучений з цього приводу. Так, формально ми завдання не виконали, але загалом в порівнянні з минулими роками у нас є прогрес, підтягнулась перспективна молодь. Команда однозначно знаходиться на правильному шляху.
- Євгене, ти, як капітан команди, добре знаєш можливості своїх партнерів по команді. Які на твою думку, сильні командні та індивідуальні якості в гравців СК Шпитьки, а які – варто підтягнути?
- Почну з останнього. Перш за все, дисципліна по відношенню до гри. Розуміємо, що ми – аматори, непрофесійна команда, тому в силу багатьох причин складно зібрати оптимальний склад на всі матчі. Це коштувало нам кількох втрачених дорогоцінних очок. Але якщо говорити по позиціям, в минулому сезоні в нас було два рівноцінні воротарі - Шоколенко і Байдюк. В другому колі Сашко отримав запрошення перейти в команду з Нової Каховки на Херсонщині грати в аматорській лізі України. Але Шоколенко дуже пристойно відіграв друге коло – до нього немає жодних претензій. Захист у нас – найдосвідченіша ланка. Я граю або в центрі, або справа. Всі знають нашого ветерана Андрія Семикіна, який повноцінно закриває всю ліву бровку. Він завжди виділяється бійцівськими якостями, і нашій молоді варто вчитися у нього таким речам, як налаштування на гру, відданість командним інтересам. Андрій – один з найстарших у команді, але на полі відпрацьовує за трьох. Він типовий гравець "box-to-box" (від штрафної до штрафної), "вінгер" лівої бровки. Переміщається по всій ширині поля, виконує всі стандарти. Це один з наших лідерів - і на полі, і в роздягальні. Сподіваємося, що він і надалі збереже бажання грати в нашій команді. В центрі поля важливу роль відіграє ще один місцевий гравець – наша "десятка" Вадим Михальченко. Минулого сезону він потерпав через травму, але зараз відновився і повноцінно приступив до тренувань. Він є "мозковим центром" нашої команди. Найчастіше він грає в парі з ще одним ветераном команди – Миколою Космідайлом. Раніше той частіше виходив у нападі, але зараз є важливим гравцем центру поля. Разом з Михальченком вони утворюють так звану центральну вісь. У нас досить непогані флангові гравці – це молоді Полос та Дударенко. Той же Дмитро Шут, який іноді виходить на вістрі нападу, але частіше – на фланг. Вони швидкісні, технічні, але інколи їм не вистачає концентрації в завершальній фазі, щоб реалізовувати моменти, які для них створюють партнери майже в кожній грі. В минулому сезоні нам дуже допомогли так звані наші "кіборги" – це четверо хлопців, які долучилися до нашої команди нещодавно. Двоє з них грали в центрі захисту, один – в півзахисті, один – в нападі. От саме до них не можна пред’явити жодних претензій в плані самовіддачі та дисципліни. Це друзі та колеги Віталія Черновола – нашого колишнього гравця, одного з символів шпитьківського футболу, який нині виступає за "Джуніорс".
- Чому ви їх називаєте "кіборгами"?
- Це досить дивна історія. Справа в тому, що вони працюють в силових структурах. Тому для них характерний високий рівень бійцівських якостей, вони на полі віддаються грі до останньої секунди, ніколи не здаються. Одним словом – "невбивані". Тому в команді їх нарекли "кіборгами". Це Олександр Кабанець, Іван Щербачов, Володимир Брижак, Сергій Яценко. Ми отримали дуже якісне підсилення – це саме ті хлопці, які були потрібні команді. Вони без проблем влилися в колектив і зробили його сильнішим. В минулому році була створена команда ФК "Сорок", яка виступала в третій лізі. Туди пішла частина наших молодих гравців для того, щоб набратися ігрового досвіду. Вони не завжди потрапляли в основний склад СК "Шпитьки", але в подальшому ми розраховуємо на них. Можливо, через рік-два. Я не можу сказати, що у нас в команді хтось випадає з ігрового ансамблю. Наразі склад збалансований, і всі гравці на кожен матч виходять з максимальним настроєм та мотивацією. Взагалі, ми як одна дружна футбольна родина, навіть наші так звані "легіонери", тобто не місцеві хлопці, грають за нас протягом дев’яти – десяти років. Вони вже так пройнялися шпитьківським духом, що їх складно уявити в іншій команді. Тому ми вже давно вважаємо їх місцевими хлопцями.
- Тобто у вас дуже доброзичлива, хороша атмосфера в команді? Невже не буває якихось негативних моментів?
- Розумієте, як і в кожній команді, інколи конфлікти виникають. Ніхто не хоче програвати, а звідси починаються пошуки винуватців поразки прямо на полі. Але після гри сідаємо, говоримо по-чоловічому, виказуємо прямо у вічі претензії, і всі конфлікти таким чином вичерпуються. Такі командні "посиденьки" дуже важливі, адже вони допомагають уникнути в подальшому помилок, які допускає той чи інший гравець, дозволяють скрупульозно розібрати слабкі сторони гри команди. Інколи на полі, особливо з боку ветеранів, буває непотрібна "пиханина", зайві емоції, але це – невід’ємна частина футболу. Без емоцій, без жаги до боротьби перемоги не здобути.
- "Третій тайм" у вас практикується?
- Звичайно, як же без цього! Частенько збираємося на вихідні разом, причому з сім’ями. Це вже в нас така добра традиція. По завершенні сезону влаштовуємо дружню вечірку, на якій підбиваємо підсумки року.
- Ми вже трохи зачіпали тему лідерства в команді. Хто ще, крім тебе, вже згадуваного Андрія Семикіна, є командними авторитетами?
- Це, передусім, Вадим Михальченко, який, крім дорослої команди, опікується ще й дитячо-юнацькою школою СК "Шпитьки". Наразі в ній займаються десь 25-30 юнаків та дітей трьох вікових категорій. Вони два-три рази на тиждень проводять тренування, беруть участь в змаганнях дитячої Києво-Святошинської ліги, їздять на інші турніри. До речі, практично всі гравці дорослої команди, якщо є вільний час, долучаються до занять з дитячою командою, проводять відкриті тренування, щедро діляться досвідом з підростаючим поколінням. Є в команді ще один важливий гравець – Микола Космідайло. Це мій одноліток, який раніше грав у нападі, а зараз частіше - в півзахисті. Працьовитий, бойовий футболіст, у якого "два серця". Він ніколи не стомлюється, завжди вимогливий до себе та партнерів по команді.
- Чи гостро стоїть в команді проблема зміни поколінь?
- Раніше "Шпитьки" були досить віковою командою, зараз, я б сказав, склад більше збалансований. Є сплав молодості та досвіду. Старше покоління представляють Семикін, я, ті ж самі "кіборги". В команді – дуже перспективна молодь. Наприклад, воротар Байдюк, який нещодавно став кращим голкіпером першої ліги в чемпіонаті району з футзалу. Це наш вихованець, який наразі є предметом зацікавленості кількох серйозних клубів, зокрема, з Нової Каховки. Серед молоді варто виокремити флангових гравців Полоса, Дударенка, Войтенка. В нападі – Дмитро Шут. Він повернувся з "Джуніорсу", де у нього не все виходило, в нашу команду і відразу став одним з лідерів. Це технічний, швидкий, з непоганими фізичними кондиціями, виконавець.
- Ваша дитячо-юнацька школа кожного року постачає гравців до дорослого колективу?
- Зараз є на підході два-три гравці. Наприклад, ті ж Панасюк, Клименок. Але в 14-16 років дуже важко перейти до дорослого футболу. В декого адаптація затягується. Той же Стрельченко – дуже талановитий гравець, який яскраво починав у СК "Шпитьки", але йому не вистачає стабільності. Тож другу частину минулого сезону провів у аренді в команді третьої ліги ФК "Сорок", щоб здобути впевненість у собі. Я хочу побажати молодим гравцям набратися терпіння і бути впевненішими в собі, адже інколи їм не вистачає моральної стійкості. Технічно багато хто з них готовий грати в дорослий футбол, а фізично та психологічно – ні.
- Останнім часом СК "Шпитьки" залишили кілька гравців, які небезпідставно багато років вважалися символами команди. Їх відхід вже незворотній?
- В першу чергу, можемо говорити за братів Омельченків. Руслан вже полишив аматорський футбол, років два-три він не грає за нашу команду. Хоча, звичайно, цей гравець протягом десятиріччя уособлював собою СК "Шпитьки". Богдана переслідували травми. Майже весь минулий рік він пропустив через операцію на коліні, однак в другому колі почав потихеньку підключатися до тренувань. Ми розраховуємо на нашого провідного захисника в цьому році, на його досвід та вміння згуртувати команду.
- Як ти оцінюєш рівень та організацію Києво-Святошинської ліги?
- Досить високо. Наскільки я знаю, наша федерація вже не перший рік визнається кращою в Київській області. Та й в Україні такий рівень першості району слід ще пошукати. Ми часто спілкуємося з своїми друзями з інших регіонів, і вони завжди по хорошому заздрять нам, коли дізнаються, що в нашому районі є чотири ліги, і всі вони проходять організовано і без особливих проблем. Звичайно, є певні суперечності, бо без них в футболі неможливо обійтися. Але в цілому я задоволений рівнем організації нашого районного чемпіонату.
- Крім першості району, в яких змаганнях ви брали участь у минулому сезоні?
- В кубку району ми торік не брали участі. Зате постійно виступаємо в зимовій першості з футзалу. В минулому сезоні до призової трійки в першій лізі трохи не дотягли. В цьому – завоювали "срібло". Щодо товариських матчів, то постійно спарингуємо з командами навколишніх сіл - з Дмитрівкою, Бузовою, Гореничами. Проводимо з ними спільні тренування. Можливо, в наступних сезонах будемо намагатися розширити географію наших виступів.
- Чи є у команди матеріальні проблеми?
- Звичайно, завжди хочеться більшого, але, наразі, я не можу сказати, що команда має незадоволені потреби. Нам дуже допомагає місцева влада в особі сільської голови Надії Грищенко та місцевих депутатів. У нас немає проблем зі сплатою заявкових внесків та поточного фінансування. Надзвичайно велика заслуга в цьому нашого президента Ігоря Курзи. Він – наш головний організатор та меценат. Завдяки йому СК "Шпитьки" існують вже багато років на футбольній карті району. Ігор може добре вибудувати відносини з місцевою владою, організувати тренувальний та ігровий процес у команді. В нас є два комплекти ігрової форми. Основний – жовто-зелений. Скоро у нас з’явиться нова форма. Але поки що не скажу, якого кольору. Нехай буде невелика інтрига. Самі побачите. Просто натякну, що ми хочемо трохи змінити командний імідж, щоб іти в ногу з часом.
- Яким чином ви збираєтеся покращувати інформаційне забезпечення вашої команди? Поки є проблемою знайти свіжі фото з тренування чи репортаж з гри СК "Шпитьки" в соціальних мережах чи інтернеті…
- Так, це певна проблема. В Шпитьках є три команди – це "Джуніорс", ми і новостворена молодіжна ФК "Сорок", яка представляє Шпитьки і Гореничі. Наразі жодна з цих команд не має постійно діючого інформаційного каналу. Навіть у "Джуніорс", який виступає на область, нещодавно припинила роботу сторінка в Фейсбуці і блог на "Трибуні". В нас колись теж була людина, яка відповідала за наповнення нашої сторінки в Фейсбуці, але потроху все зійшло нанівець. Плануємо це поновити, а ще створити сторінку команди в Інстаграм. Намагаємося давати анонси наших матчів, час початку гри, але розуміємо що одного "сарафанного радіо" замало. Проте, в селі завжди перед нашими матчами вивішуємо афіші, тож з наповненням стадіону на домашніх матчах особливих проблем немає. Розуміємо, що в наш час без інформаційного забезпечення ніяк не обійтися, тож найближчим часом оголосимо конкурс на посаду керівника нашої прес-служби (на громадських засадах).
- Чи є у вашої команди своя "торсида"?
- Аякже. Є віддані "фани", які вболівають за СК "Шпитьки" вже по десять – п'ятнадцять років і намагаються не пропускати жодного нашого матчу. Причому вони різного віку, починаючи від вихованців нашої футбольної школи, наших друзів середнього віку, які частенько приходять на наші матчі зі своїми родинами, створюючи на стадіоні сімейну атмосферу, і закінчуючи ветеранами шпитьківського футболу – чоловіками старшого віку, які колись самі грали за місцеву команду. Як би ми не грали, всі вони завжди підтримують СК "Шпитьки". Ми намагаємося їх не засмучувати, але розуміємо, що наші перемоги будуть збільшувати кількість "фанів" на наших матчах.
- Хто наразі входить в тренерський штаб команди? Чи плануються в ньому якісь зміни в новому сезоні?
- Головною людиною в керівництві команди є наш президент Ігор Курза. Його слово в більшості випадків є вирішальним. Але існує ще й коло ветеранів, до думки яких дослухається команда. Установки на гру робить Вадим Михальченко. Він же керує тренувальним процесом. Взагалі у нас команда з високим рівнем самоорганізації. В минулому році ми проводили тренування на комплексі "Бабусин сад" - це на повороті на Петрушки. Там є міні-футбольне поле розміром 60 на 40, гарні умови, є можливість тренуватися навіть у вечірній час при штучному освітленні. Хлопці збиралися і самостійно виконували вправи, займалися фізичними навантаженнями, проводили ігрові "двосторонки", розуміючи наскільки це важливо для команди. Тепер, коли у нас є поле з прекрасним штучним покриттям, буде можливість урізноманітнити тренувальний процес.
- Які перспективи, на твою думку, має майбутній шпитьківський стадіон? Як ви будете його ділити з більш титулованими "Джуніорс"?
- Наразі є тільки штучне покриття, на якому, однак, можна проводити футбольні матчі. Територія стадіону обгороджена, є охоронці. Тобто, можна підтримувати визначений порядок на спортивній споруді. На майбутній рік планується продовження будівництва великого спортивного комплексу: з роздягальнями, душовими кабінами, адміністративним приміщенням. Плануються трибуни на 600 місць. В цілому у нашої команди проблем з доступом на стадіон немає. Маємо змогу проводити на стадіоні тренування й офіційні матчі. Ми підтримуємо дружні стосунки з іншою шпитьківською командою – "Джуніорс". Між нами немає жодних суперечностей. Всі три сільські команди грають матчі першості району на оновленому стадіоні, і для кожної з них знаходиться свій час. А "Джуніорс" ще й приймає тут своїх суперників у обласних змаганнях. Штучне покриття, я вважаю, на нашому стадіоні досить гарної якості. Звичайно, будівництво проходило з певними затримками, були проблеми. Зараз буде монтуватися штучне освітлення. Все це трохи заважає в організації матчів, але ми розуміємо, що це на благо спільної справи.
- Тобто, невдовзі ми не впізнаємо оновлений "Колос", і він знову, як в старі добрі часи, стане одним із спортивних центрів району та засяє новими барвами?
- Я абсолютно впевнений у цьому, і наш стадіон – красень буде одним з найкращих не тільки в районі, але й в усій Київській області. На ньому буде комфортно не тільки грати в футбол, але й знаходитись на трибунах. Тут буде створена справжня спортивна атмосфера. Наскільки мені відомо, крім футбольного поля, ще плануються тенісний корт, майданчики для міні-футболу та інших ігрових видів спорту, бігова доріжка.
- Останнім часом йде багато дискусій навколо правила "один гравець – одна команда". Кілька років футбольна федерація України намагається запровадити це правило в аматорському футболі. Наскільки, на твою думку, воно корисне для розвитку таких команд, як ваша?
- Я думаю, що це позитивне нововведення для аматорського футболу. Такі команди, як СК "Шпитьки", які завжди робили ставку на власних вихованців, частенько страждали від того, що проти нас виходили грати футбольні "заробітчани", які підсилювали за певну винагороду наших суперників. Для нас це правило не склало жодних проблем, бо в нашій команді хлопці грають багато років не за певні преференції, а тому, що нас пов’язують дружні стосунки, і ми впевнені, що вони заявлені лише за СК "Шпитьки". В новому сезоні варто прискіпливіше і наполегливіше вводити в дію це правило, бо воно дасть змогу таким командам, як наша, почувати себе більш конкурентними на футбольній мапі району. Але потрібно, щоб якомога швидше всі офіційні змагання під егідою футбольних федерацій були охоплені єдиною уніфікованою базою даних гравців: від району до всеукраїнських турнірів. Я абсолютно підтримую це правило!
- Тобто, СК "Шпитьки" не відчуває жодного дискомфорту від введення в дію цього правила?
- Я вам поясню, чому так. Процентів на 70-80 наша команда укомплектована місцевими гравцями. Ми залучаємо "легіонерів" лише на певні проблемні позиції, і тільки в тому випадку, якщо не маємо місцевого гравця такої ж кваліфікації. Тобто, за рівних умов перевага завжди буде надана своєму вихованцю. Обов’язковою умовою залучення "легіонера" є його участь в футбольних змаганнях лише за нашу команду. Таких випадків, коли наш гравець на вихідних грає три-чотири матчі за різні команди і приїжджає на гру виснаженим, у нас просто не може існувати.
- Які завдання поставлені перед командою в новому сезоні? В яких турнірах будете брати участь?
- Одне завдання вже виконали – взяли друге місце на футзальному районному турнірі серед команд першої ліги. Причому продемонстрували гарні бійцівські якості, бо частенько доводилося грати через "не можу". Були важкі матчі з Крюківщиною, Хотовом, Музичами, з іншими суперниками, однак ми вистояли і знаходили в собі сили переломити несприятливий хід подій. Навіть у матчі з безперечним лідером – SC "Гатне-2" - ми не виглядали "хлопчиками для биття", перший тайм відіграли на рівних. У великому футболі наше завдання – потрапити в трійку призерів Києво-Святошинської ліги в першому дивізіоні. Ми об’єктивно оцінюємо свої сили, і наразі ще не готові до найвищого ешелону. Щоб туди потрапити, нам потрібне якісне кадрове підсилення, ліпше матеріальне забезпечення, тому в цьому сезоні будемо грати в першій лізі. Наразі поки не маємо планів грати в Меморіалі Чанових та в кубку району. Перед стартом чемпіонату ми запланували багато товариських матчів. Можливо, за їх підсумками приймемо рішення щодо нашої можливої участі в кубковому турнірі.
- А як щодо пляжного футболу?
- Цей вид спорту має свою специфіку. Деякі наші гравці в минулі роки мали подібний досвід у складі "Джуніорс", з яким у нас останнім часом склалася непогана співпраця, обмін гравцями, теплі відносини між президентами, спільні тренування тощо. Про пляжний футбол будемо думати влітку. Все можливо!
- У СК "Шпитьки" є велика історія, футбольні традиції. Чи може найближчим часом з’явитися ваша команда ветеранів у районних змаганнях?
- Безумовно. Ми вже думали про це. Проте на даний момент нам ще не вистачає гравців певного віку (+35, +40) для створення такої команди. Можливо, варто подумати щодо об’єднаної команди з навколишніми селами, але далі розмов справа поки не пішла. Жодної конкретики. Знаєте, тут є певна специфіка. У кожного є родина, робота, тому створити таку команду важко. Багатьом нелегко знайти відповідну мотивацію, вільний час. Є люди, які могли б стати основою такої команди – той же Ігор Курза, Руслан Омельченко, Олексій Тимченко, але поки що ми не дійшли до певної згоди щодо існування такої команди.
- Які кадрові зміни відбудться у вашій команді? Кого з новачків побачимо в формі СК "Шпитьки", хто залишив клуб?
- Наразі команду ніхто не залишив. Щодо поповнення, то ведемо розмову з кількома молодими місцевими гравцями, передусім, з ФК "Сорок". Але чи готові вони до переходу на вищий рівень покажуть тренування. Будемо робити основний акцент на молодь. Є таке бажання, щоб кожного року в команду приходили, мінімум, два-три місцевих хлопців з числа вихованців нашої футбольної школи. Нехай це будуть на перших порах гравці ротації, але поступово потрібно готувати зміну нашому поколінню. Можливо, буде точкове підсилення кількома "легіонерами" на додачу до тих, хто вже грав за нашу команду в минулому сезоні.
- Які позиції в команді потребують підсилення?
- Насамперед, нам потрібен забивний нападник. В минулому сезоні у нас гостро стояла проблема реалізації – ми створювали багато моментів, які не було кому завершати. Якби на кожну гру мав змогу приїжджати Дмитро Шут, ця проблема б так гостро не стояла. Але наразі нападник нам потрібен. Незрозуміла ситуація і з воротарями. Їм пропонують хороші умови в аматорській лізі, в футзалі. Є проблеми і в центрі поля. Якщо наші "кіборги" залишаться в команді, це значно полегшить наш вибір.
- Розкажи трохи про свій шлях у футболі. Звідки з’явилася така непереборна жага виходити на футбольне поле у молодого науковця, який займається серйозною викладацькою роботою в одному з престижних вищих навчальних закладів країни?
- Напевно, від тата, який родом з Черкащини – з Жашківського району. Свого часу він серйозно займався футболом. Грав на аматорському рівні в обласних змаганнях. В Шпитьках у нас була сильна дитячо-юнацька команда, яка чотири роки поспіль виходила до фінальної пульки районних змагань. Багато моїх однолітків 1987-1988 років стали хорошими футболістами на аматорському рівні. Той же славнозвісний нападник Юра Сівченко, який відзначався хорошою результативністю. З тої команди і зараз грають за СК "Шпитьки" я і Микола Космідайло. Я дебютував за дорослу команду в чотирнадцятирічному віці, і з тих пір - незмінно в її складі.
- Тобто, тебе вже з повним правом можна назвати гвардійцем районного футболу…
- Так, вважайте, з 2001 року я беру участь в районній першості в складі свого клубу. Вже сімнадцять років, якщо не рахувати одного року в складі ФК "Джуніорс", але тоді структурно ми також були одним клубом.
- Ти завжди грав у обороні?
- Ні, на початку ігрової кар’єри був півзахисником. Але моє футбольне амплуа – все ж таки захисник. Причому в захисті можу зіграти на будь-якій позиції. Проте сам себе вважаю центральним або правим захисником.
- Чому партнери по команді обрали тебе капітаном?
- Напевно тому, що я маю найбільший досвід виступів за СК "Шпитьки". Лише Андрій Семикін може в цьому плані посперечатися зі мною. Можливо, маю певну повагу в команді, і не тільки на полі, а й у так званому "третьому таймі". Ми гарно і дружно проводимо час разом і під час матчу, і опісля нього. Я ніколи не здаюсь, навіть тоді коли щось не виходить і команда програє, я налаштовую, мотивую партнерів лише на перемогу. Навіть якщо програємо, маємо піти з поля з високо піднятою головою.
- Хто є твоїми футбольними кумирами? На кого ти рівняєшся з відомих майстрів?
- В свій час, як і кожен з українських хлопців, я шаленів від гри Андрія Шевченка, хоча він грав не на моїй позиції. А з гравців мого амплуа, це Стівен Джеррард, Френк Лампард – як опорники, Алессандро Неста – як захисник. Наразі дуже імпонує гра голландця Вірджила Ван Дейка з "Ліверпуля". Звичайно, Серхіо Рамос з "Реалу", Херард Піке з "Барселони". В збірної Німеччини завжди були сильні захисники, наприклад, Філіпп Лам, який є для мене зразком флангового оборонця. Мені завжди подобалися гравці, які вирізнялись на футбольному полі не лише технікою чи майстерністю, а й своїм відношенням до гри, до поняття вірності клубу, бійцівськими якостями.
- Я помітив, що ти назвав багато футболістів, які підпадають під визначення гравця однієї команди, тобто все футбольне життя зберігали вірність одному клубові…
- Так, це для мене важливий критерій. І в нашій команді поважають саме таких футболістів. Та й для мене особисто, як для корінного шпитьківчанина, грати за СК "Шпитьки" - це велика честь. Я щасливий, що можу сказати про себе, що я – гравець однієї команди.
- За яку команду з великого футболу ти вболіваєш?
- Звісно, за київське "Динамо". А в європейському футболі вже досить давно симпатизую англійському "Ліверпулю". Мабуть з часів стамбульського фіналу Ліги чемпіонів 2005 року, коли сталася незабутня гра з "Міланом". Також імпонує "Барселона" в Іспанії, "Боруссія" Дортмунд в Німеччині. Якщо говорити про збірні, то подобається гра Німеччини та Іспанії. Завжди переживаю за голландців, які демонструють красивий повітряний футбол.
- В цьому сезоні є надія, що "Ліверпуль" зможе подолати психологічний бар’єр і стати чемпіоном Англії…
- Так, дуже на це сподіваюсь. Для мене було великим розчаруванням, коли вони програли київський фінал Ліги чемпіонів, тим більше, як програли… Вважаю, що не по грі. Дай Бейлу пробити з тої позиції ще хоч сто разів, навряд чи забив би. Якби тоді стояв нинішній воротар Аллісон, не було б і тих прикрих голів "Реала". Але сподіваюсь, що в цьому сезоні вся ставка зроблена на чемпіонат, і врешті Клоппу вдасться здійснити мрію ліверпульської "червоної армії". Адже вже скільки років "Ліверпулю" недосяжна чемпіонська корона в Англії. Були гарні футболісти в нападі - Торрес, Суарес, всю кар’єру відіграв Стівен Джеррард, і жодного разу не став чемпіоном. Пора знімати це прокляття.
- Питання до тебе, як до капітана. Які методи впливу ти використовуєш по відношенню до партнерів по команді, якщо потрібно їх трохи "поставити на місце": можеш дати дружнього стусана чи вжити міцне слівце, як у свій час Олег Романович Лужний?
- Я намагаюсь все ж таки не впливати фізичними методами навіть на молодих гравців. Досить часто достатньо навіть одного погляду, щоб молодь зрозуміла, в чому вона не права. Розумієте, можна віддати неточну передачу, втратити момент, але це не страшно. Погано, якщо гравець грає без душі, без мотивації. Якщо я бачу, що одноклубник грає до кінця, віддає всі сили на благо команди, нехай у нього не все виходить, для мене такий гравець буде ціннішим, ніж той, хто маючи гарні футбольні здібності, відбуває номер на полі. Так, для підсилення мотивації можу застосувати міцне слово, але в цілому у нас в команді тепла та дружня атмосфера: і на полі, і в роздягальні. У нас всі намагаються бути на позитиві, піднімати командний дух жартами та дружніми "підколами". Можна сказати, що ми – одна футбольна родина, бо проводимо разом час і за межами футбольного поля. У нас виграє і програє команда, а не окремі гравці. Ми керуємося принципом – один за всіх і всі за одного!
- Тебе вважають досить жорстким гравцем, який ніколи не прибирає ноги і не уникає стиків…
- В принципі, так…
- Як у тебе складаються відносини з нападниками інших клубів, які на собі відчули твої жорсткі підкати та щільну опіку?
- Почну з поганого. Не терплю таких, які грають брудно, застосовують нечесні методи непомітно для арбітра. Серед нападників такі інколи трапляються. Вони можуть тримати за футболку ззаду, тихцем вдарити по ногах. Для мене на першому плані – повага до суперника. Ми гідно потиснули один одному руку перед матчем та після матчу. Ось це я називаю повагою до суперника. Я ніколи не провокую гравців, забороняю це робити своїм партнерам. Якщо вступаю в жорстку боротьбу, роблю це чесно, без підлості. Практично з усіма візаві в мене гарні відносини. Не пам’ятаю серйозних конфліктів. Все ж таки у нас аматорський футбол – тут не стоїть завдання перемогти будь-якою ціною. Були в мене випадки, коли я отримував червону картку, але не за грубе порушення чи якусь недисципліновану витівку, а, як правило, за два попередження. Взагалі я отримую попередження лише за чисто футбольні порушення, які не пов’язані з проявами неспортивної поведінки. Інколи я йду на зумисний фол, коли це потрібно в інтересах команди, але вважаю це проявом тактичної боротьби на полі. З багатьма нападниками у мене товариські відносини. З тими ж арбітрами - також. Для мене важливо, щоб була повага один до одного, респект, як каже УЄФА.
- З ким із суперників по нашій лізі у вас найгарячіші стосунки?
- Перш за все, це наші сусіди – Гореничі. У нас завжди з ними гаряче!
- Я маю на увазі індивідуальне суперництво…
- З тим же форвардом ФК "Гореничі" Миколою Тимченком завжди принципове протистояння. Є ще такий Патрик Ігбе з Вишневого. Досить складно проти нього грати. Начебто він не виділяється фактурними даними, але за рахунок його природної пластики, рухливості досить важко вгадати, який він зробить фінт, в який бік піде. У гостомельського "Факела" є фактурний нападник Максим Смолій, який завжди продавлює, виграє силову боротьбу, вміло грає головою. В свій час, коли я тільки починав, був такий центрфорвард із Чабанів Анатолій Сіденко, капітан команди. Він мені тоді здавався просто вежею, в порівнянні з яким мені, на той час худорлявому юнакові, ловити було просто нічого. Проти нього, завжди націленого на ворота, з поставленим ударом з обох ніг, "короля" другого поверху, було дуже складно грати. Але завдяки таким протистоянням і я дечому навчився в футболі. Це була гарна школа – грати проти такого досвідченого нападника. Зараз кожного року з’являються цікаві гравці атаки. Особливо – швидкісні "вінгери", з якими я стикаюсь на своєму правому фланзі. До них потрібно індивідуально пристосовуватися. Одному – давати певний проміжок, з іншим – грати щільніше. Перед матчем намагаюся зрозуміти, як грає той чи інший мій можливий "візаві".
- Насамкінець розкажеш щось цікаве та веселе з своєї футбольної біографії? Ти казав, що у вас в команді в ходу жарти та "підколи"…
- Була така ситуація в Гостомелі, коли ми, на той час – середняки, грали з одним із лідерів ліги. Ту гру ми виграли 4:2. Я забив дуже важливий гол з пенальті. І коли я пішов після матчу в душ, хлопці вирішили наді мною пожартувати і забрали весь одяг. Довелося мені лише з одним рушником через все поле йти до рятівної машини.
- А ти взагалі частенько забиваєш голи, як для захисника?
- Враховуючи той факт, що я – штатний пенальтист команди, то досить часто. Але не тільки з пенальті, бо підключаюсь завжди на стандарти. В середньому по 5-6 голів за сезон набиралося.
- Може відкриєш свій секрет пробиття пенальті?
- Ні, я ж поки ще не збираюся закінчувати. Це стратегічна інформація.
- Чия манера виконувати пенальті тобі імпонує? Можеш, як Мілевський, забити в стилі Антоніна Паненки?
- Ні, щоб так пробити пенальті, потрібно мати не тільки високий рівень майстерності, а ще й залізні нерви та стопроцентну впевненість у собі. Мені подобається, як пробиває Криштіану Роналду. Його удар завжди націлений, сильний. Він демонструє незворушний спокій та впевненість у своїх діях, максимальну концентрацію. Також захоплююся манерою Ліонеля Мессі. Серед київських динамівців колишніх поколінь виділю Сергія Реброва, Олега Блохіна, Ігоря Беланова. Особливо подобався потужний стиль пробивання одинадцятиметрового удару Беланова – наче всі й знали, як він буде бити, але воротарям було дуже складно відбити таку "гармату".
- Ти не хотів би брати більш активну участь в діяльності нашої футбольної організації? Можливо, в ролі функціонера чи арбітра?
- Поки що немає такої можливості. Працюю на двох роботах, та й закінчувати грати в футбол ще не збираюся. Інколи не вистачає часу навіть на тренування, тож доводиться займатися самостійно.
- Яким ти бачиш майбутнє СК "Шпитьки", до чого ви прагнете?
- Коли вперше прийшов у команду, я був наймолодшим гравцем. Для мене всі мої тодішні одноклубники були "зірками". Пройшли роки – тепер вже я вважаюсь ветераном команди. І варто відмітити, що всі ці роки СК "Шпитьки" був добре організованим, відповідальним клубом. Ми не були і не будемо "одноденками", командою одного сезону. Можливо, ми не досягли вершин, але головне, що ми відповідаємо найкращим ознакам аматорського клубу, тобто наша команда – це така футбольна родина, яка не лише грає в футбол, але й проводить разом час. В майбутньому я бачу наш клуб, наповненим футбольними династіями, в яких діти продовжують справу своїх батьків, в якому бережуть місцеві традиції і розвивають сільський футбол. Тим більше, що в Шпитьках скоро будуть всі умови для того, щоб займатися "народною грою" в своє задоволення.
- Історія шпитьківського футболу налічує вже не одне десятиліття. Ваш клуб є спадкоємцем сільських футбольних традицій?
- Безумовно, раніше сільська команда носила назву "Колос", стадіон теж так називався, потім команду було перейменовано в СК "Шпитьки". Не можу не згадати свої дитячі роки, коли нашою командою опікувався Василь Дмитрович Товченко. Це людина, яку можна назвати хранителем традицій шпитьківського футболу. Він все своє свідоме життя присвятив нашій сільській команді, виростив не одне покоління місцевих гравців, власним прикладом показував на футбольному полі, як потрібно відноситися до "народної гри". Не один рік був капітаном і тренером дорослої сільської команди. Наш клуб продовжує ті славні традиції, які зародилися в той час, коли шпитьківська команда була на передових позиціях районного футболу.
- А якщо спробувати назвати п’ятірку "легенд" шпитьківського футболу в твоїй інтерпретації? До двадцятиріччя нашої федерації!
- Назву в довільній послідовності. Перш за все, Василь Дмитрович Товченко – організатор, гравець, тренер і засновник сільської команди СК "Шпитьки". Потім Сергій Шут – меценат і великий любитель футболу, вихованець нашої команди, який створив ФК "Джуніорс". Завдяки, великою мірою, його зусиллям Шпитьки матимуть сучасний спортивний комплекс. Руслан Омельченко, який вже завершив ігрову кар’єру. Він протягом двадцяти років був уособленням СК "Шпитьки", лідером команди, її найтехнічнішим гравцем. Андрій Семикін – "залізний" символ шпитьківського футбольного характеру та бійцівських якостей. Віталій Черновол – найкращий нападник в футбольній історії Шпитьок, також наш вихованець, який зараз грає за "Джуніорс". Звичайно, не можна не згадати гарного організатора та функціонера, в минулому прекрасного центрального захисника, а нині – президента СК "Шпитьки" Ігоря Курзу, якого можна назвати моїм футбольним вчителем по позиції на полі. Для мене гра пліч-о-пліч з ним на початку моєї ігрової кар’єри – то був неоціненний досвід. Якщо говорити про радянський період, то варто згадати таких гравців, як нападник Микола Погребняк, футбольний організатор, нині, на жаль, вже покійний, Михайличенко. Був такий легендарний голкіпер за прізвиськом "Гарбуз", на жаль, не пам’ятаю його прізвища. Він відрізнявся дуже гарним здоров’ям. Жодні порушення спортивного режиму не могли вплинути на його гру. Я сподіваюся, що гравці сучасного складу СК "Шпитьки", такі як Микола Космідайло та інші, в майбутньому теж стануть "легендами" команди.
- Дякую тобі за цікаву розмову! Можливо, в тебе є якісь побажання чи питання до нашої федерації?
- Спасибі за увагу до нашої команди! Я сподіваюся, що СК "Шпитьки" будуть прогресувати, показувати змістовний футбол, добиватися позитивних результатів. Бажаю подальшого поступального розвитку нашій улюбленій федерації, яка дуже добре розвиває футбол в нашому регіоні. Ця гра об’єднує людей, завдяки їй ми знайомимося з багатьма гарними людьми, спілкуємося з друзями, розширюємо наші життєві горизонти.
